Полісемія(Багатозна?чність сло?ва) — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.
Джерелами омонімії є: - випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) - деркач (віник); термін (слово) - термін (строк); - розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) - переказати (гроші); сісти (про людину) - сісти ( про батарейку); - словотворчі процеси: винний (вина) - винний (вино); безділля (неробство) - безділля (відсутність долі); компостувати (компостер) -компостувати (компост); ВАК (Вища арбітражна комісія) - ВАК (Вища атестаційна комісія); - збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови - сум (смуток); СТО (станція технічного обслуговування) - сто (100); - збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння) - лава (з італ. - розплавлена вулканічна маса); клуб (диму) -клуб (з англ. - товариство, приміщення); - засвоєння з різних мов: ліга (з франц. - асоціація) - ліга (з італ. - знак над нотами у вигляді дуги); клінкер (з нім. - спечені глиняні вироби у вигляді цегли) — клінкер (з англ. — вузький довгий спортивний човен).В офіційно-діловому стилі, як і в науковому, зметою уникнення різних тлумачень багатозначні слова вживаються лише в одному, як правило, прямому, чітко
визначеному контекстом значенні (контракт укладається на певний термін, що його визначають сторони).
Мова ділових документів повинна насамперед ідповідати нормам загальнолітературного вжитку,
тобто нормам сучасної української літературної мови, які безпосередньо не зв’язані з особливостями того чи іншого стилю, тих чи інших конкретних, вузькоспеціалізованих умов спілкування. Вимога зрозумілості мови ділового документа якраз і означає вживання засобів літературної мови – загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів літературної мови в тому значенні, яке закріплене за ними словником усталених, загальноприйнятих та ін. При підготовці документа необхідно враховувати, що мова не є пасивним фіксатором його змісту, вона виконує активну стимулюючу й регулюючу роль в діяльності органів управління
астосування таких слів у законах має бути максимально обмеженим, а застосувавши таке слово для терміну, слід дати чітке визначення і більше в тексті закону в жодному разі не застосовувати це слово у іншому значенні.
Цікавим з точки зору прикладом порушення цих правил є законопроект «Про адміністративно-територіальний устрій України», розробник Мінрегіонбуд, жовтень 2010.
«Стаття 2. Система адміністративно-територіального устрою України
1. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села, які є адміністративно-територіальними одиницями.
2. Адміністративно-територіальна одиниця - це цілісна частина території України, визначена відповідно до Конституції України та цього Закону з метою створення територіальної основи діяльності державних органів, територіальних громад та органів місцевого самоврядування.
3. Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці трьох рівнів:
перший рівень - Автономна Республіка Крим, області, міста зі спеціальним статусом - Київ та Севастополь;
другий рівень - райони;
третій рівень - міста (за винятком міст Києва та Севастополя), селища, села.
4. Міста, селища, села як населені пункти поділяються на міські та сільські.
До міських населених пунктів належать міста та селища.
До сільських населених пунктів належать села.»
Як бачимо із статті 2 закону, термін - село(селище, місто) означає в одному випадку - адміністративно-територіальну одиницю, в іншому населений пункт. Таке накладання штучно створеної юридичної конструкції - адміністративно-територіальної одиниці на зрозумілий усім термін - село(селище, місто), як населений пункт породжує проблеми у самому законопроекті, а в реальному житті призведе до значних негативних наслідків.
