Стандарт – мовна норма. (термін введений в сер. 20 ст. англійськими лінгвістами)
Мо?вна но?рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота та ясність, приступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою.
Типи норм
Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:
1. орфоепічні норми (вимова);
Наприклад: (молод'ба)
2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
Наприклад: вихо!дити- ви!ходити
3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);
4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
8. орфографічні норми (написання слів);
9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
Стандарт змінюється у процесі мовного розвитку:
1. науково-технічний прогрес
2. мовна політика
3. історичні реалії
4. соціальні процеси
5. дифузія елементів сусідніх мов
6. субстандарт(в сер. 20ст нім мовознавець Блумфільд ввів термін)
Субстандарт- певні утворення, що мають систему на всіх мовних рівнях(діалекти, мова фольклору, неологізми)
Діалект- місцевий різновид мови.
Діалектизм- елементи в літ.мові, взяті з діалектики.
Нонстандарт
3.1. Просторіччя
Просторіччя — одна з форм національної мови, поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою. Разом з народними говорами та жаргонами просторіччя складає усну некодифіковану сферу загальнонаціональної мовної комунікації — народно-розмовну мову.
Просторіччя має понаддіалектний характер, на відміну від говорів та жаргонів — це мовлення, загальнозрозуміле для носіїв національної мови. Будучи універсальною для національних мов категорією, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та властиві лише йому взаємовідносини з літературною мовою. У просторіччі представлені одиниці всіх мовних рівнів. Особливо чітко своєрідність просторіччя виявляється у використанні елементів літературної мови, в граматичному та фонетичному оформленні слів загального словникового фонду. Для просторіччя властивими є експресивно «занижені» оцінювальні слова з палітрою відтінків від фамільярності до грубості, до яких у літературній мові є нейтральні синоніми: «дрихнути» — «спати», «гепнути» — «ударити».
3.2.Жаргон, сленг, арго
Жаргон- розмовний варіант професійної мови, слова, властиві розмовній мові людей, пов»язаниї спільними інтересами:
- соціальний жаргон
- професійний жаргон
- студен-викладацький жаргон
-субкультурний жаргон
Сленґ — міський соціолект, виниклий з Арго різних замкнених соціальних груп (правопорушників, крамарів, ремісників, в'язнів, бурсаків-учнів, вояків, інтернет-спільноти), як емоційно забарвлена лексика низького й фамільярного стилю (зрідка й словотворів: випив?н — пиятика, закус?н — закуска), поширена серед соціальних низів і певних вікових груп (ремісничої, шкільної молоді) міст.
В Україні поширені типи сленґу, відповідно до давніших історико-політичних кордонів (голова: східно-українське — башк?, к?мпол; галицьке — маґ?ла або макітра; буковинське — ґ?вдя; закарпатське — л?мпаш).
Арготизми, арґо? (з франц. argot, жаргон, первісне — жебрацтво) — слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.
Як правило малозрозумілі, або й зовсім незрозумілі для решти суспільства. Один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або фахової групи, незрозуміла для сторонніх.
Арготизми в літературі
Розказував, як він попав раз на вечорниці… А там самі терпелюки1 та каравони2. Покургав3 я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха4 й обзивається: «Чи не дати вам, діду, мукиці?» Оце, думаю, клево5! Годі сухмаї кусмарити6, хоч ставреників накурляю7 (Г. Хоткевич, «Сліпець»; лірницьке арго: 'парубки; 2дівчата; Зпограв;4сука; 5добре; 6сухарі гризти; 7вареників наварю).
3.3. Матірний мова (мат)
Табу, пов'язані з матірною мовою, до недавнього часу поширювалися, в основному, на дослідження в цій області. "Нецензурних виразів" або "нецензурні слова"
Вимоги до писемної та усної мови:
- точність,
- послідовність і лаконічність,
- виклад фактів,
- гранична чіткість у висловлюванні.
- правильність,
-змістовність,
- логічність,
-доречність,
-виразність
