Сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується через системне дослідження явищ, процесів і проблем інтернаціоналізації з урахуванням її багатопланової природи та стадійного характеру. Домінуючи протягом останніх десятиліть процеси міжнародної мікро- та макроекономічної інтеграції визначають напрямки і пріоритети сучасних тенденцій інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище сучасної конкуренції і впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу.
Глобалізація як об’єктивно обумовлений процес і нова стадія інтернаціоналізації суттєво корегує національні та міжнародні стратегії, наповнює діяльність мікро- і макроекономічних структур якісно новим змістом. Саме через це глобалізація і є найбільш привабливим напрямком наукових досліджень, характерною ознакою яких стає, з одного боку, поглиблений, а з іншого – все більш поляризований підхід до сутності економічної глобалізації.
Одні країни є лідерами глобалізації або навіть її організаторами (як, насамперед, США), де і політики, і бізнес, і нації в цілому отримують всезростаючі дивіденди внаслідок глобальної експансії на світових ринках. Інші країни неспроможні активно впливати на глобалізацію для отримання відповідних вигід.
Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин
- на зміну біполярній структурі міжнародних відносин прийшла більш складна структура, посилилася взаємозалежність країн;
- подальше зміцнення міжнародних позицій високорозвинених демократичних держав, трьох центрів - американського, європейського та японського, «великої сімки», або більш широкого кола провідних держав;
- інтеграція (процес руху і розвитку певної системи, в якій кількість та інтенсивність взаємодії її елементів зростає- посилюється їхній зв’язок і зменшується відносна самостійність; міжнародні інтеграційні процеси призводять до всебільшої взаємозалежності і розширення сфери спільних інтересів усіх держав),
Розгортання глобалізаційних процесів у сфері економіки як процесу відтворення і поширення в світовому масштабі відносин та механізмів регулювання, характерних для ринкової економіки, що поєднувалося з одночасним поширенням та засвоєнням ліберальних вартостей, зумовило вияв інтеграційних процесів насамперед через економічну інтеграцію як секторальну (функціональну), так і ширшу. Тому проблеми інтеграції часто пов’язують з проблемою оптимальної економічної політики. Підтвердженням є історія формування найпотужнішого на сьогодні інтеграційного об’єднання - Європейського Союзу: спочатку утворення Європейського об’єднання вугілля та сталі потім - Євроатому (Європейської комісії з питань атомної енергетики) з одночасним утворенням Європейського економічного співтовариства. Метою цих інтеграційних об’єднань було створення спільного ринку, спочатку в сфері виробництва вугілля, сталі та атомної енергетики, а пізніше в сфері економіки загалом. Реалізація цієї мети передбачала послідовну реалізацію чотирьох ліберальних свобод - свободи пересування товарів, капіталів, послуг та робочої сили, а також визначила основні етапи економічної інтеграції - створення сфери вільної торгівлі, митного союзу, вільний ринок, економічний та валютний союз, які завершуються етапом повної господарської інтеграції, що означає об’єднання (конвергенцію) економік держав, що інтегруються, в єдиний спільний господарський організм, який є предметом економічної політики спільних інститутів.
Основні економічні і політичні процесі в світі стають дедалі більше пов’яз ані один з одним. Глобалізація все рішучіше охоплює світ, роблячи його більш структурованим.
В світі найактивнішим чином відбувається фінансова глобалізація. Фінансова глобалізація відображає процес руху фінансових ресурсів за межами державних кордонів. Інтеграція світових економік у глобальну “призводить до перекачування капіталів, переміщення кваліфікованої робочої сили та інтелекту нації з відсталих країн у передові країни… Людські спільноти відсталих країн бідніють, деградують, зростає вплив кримінальних організацій”
