Свою діяльність як спеціалізована установа ООН Міжнародний банк реконструкції й розвитку розпочав у 1947 р., коли була підписана угода між ООН і Банком. Згідно із цією угодою ООН визнає, що "дії банку в наданні позик є прерогативою самого банку"; для ООН найдоцільнішим буде "утримуватися від рекомендацій відносно позик та умов їх надання". Контакти з ООН здійснюються через її секретаріат і більшою мірою — через адміністрацію технічної допомоги та ЕКОСОР. Банк також бере участь у діяльності ПРООН, підтримує контакти з іншими спеціалізованими установами ООН.
Банк як міжурядова організація сприятиме досягненню тих цілей, які не могли в той час реалізувати приватні кредитні інститути.
Цілі і завдання
Загальні завдання, сформульовані в Статуті МБРР, такі:
- створення сприятливих умов для продуктивних виробничих капіталовкладень,
- заохочення приватних іноземних довгострокових інвестицій і регулювання їх міжнародного потоку,
- сприяння реконструкції й розвитку територій країн-членів,
- сприяння проведенню конверсії військової економіки в цивільну.
Статут вказує і на конкретні форми фінансової діяльності Банку —
- гарантування приватних закордонних інвестицій або участь у них,
- надання власних кредитів на прийнятних умовах за відсутності або недостачі приватного капіталу,
- надання або гарантування кредитів у зв'язку з міжнародним фінансуванням іншими каналами.
Вищим керівним органом Банку є Рада керуючих, до якої входять представники всіх країн-членів (як правило, міністри фінансів або їх заступники). Рада керуючих збирається 1 раз на рік. Вона має повноваження приймати рішення, якщо присутня більшість членів і якщо вони мають не менше за 2/3 голосів, які можуть бути подані при голосуванні.
При голосуванні, як і в МВФ, застосовується "виважена" система голосування. Кожний представник країни-члена має 250 голосів плюс один голос за кожну акцію (вартість 100 тис. дол.). Для прийняття більшості рішень досить простої більшості, в тому числі при прийомі нових членів. Жодна країна не має можливості заблокувати прийняття рішення з будь-яких питань.
Вищий орган оперативного керівництва — Рада виконавчих директорів. Усього їх 24, причому 5 призначаються державами; що мають найбільшу кількість акцій, а 19 — обираються керуючими з інших країн. Кожний член Ради представляє кілька держав-членів.
Рада керуючих обирає президента МБРР, який керує штатом службовців, відповідає за керування справами, діє відповідно до вказівок виконавчих директорів з питань, що стосуються загальної політики Банку. Президент є за посадою і головою Ради керуючих. Пост президента — ключовий у системі управління Банком. Він має дуже важливі повноваження. Банк надає позики лише в тому випадку, коли їх сума, умови надання і сплати рекомендуються президентом Раді виконавчих директорів, яка приймає остаточне рішення. Отже, президент фактично здійснює все керівництво діяльністю Банку. Всі президенти Банку були представниками США. Так є й тепер.
Адміністративний персонал також складається головним чином з представників США. Вони становлять принаймні більше половини вищого адміністративного персоналу, хоча формально серед персоналу — представники кількох десятків країн.
Структура секретаріату МБРР — функціонально-регіональна. Існують відділи Європи, Африки, Далекого Сходу, Південної Азії, " Середнього Сходу, Америки, технічних операцій, консультативної служби економічного розвитку, адміністративний, юридичний. Крім того, функціонують комітет позик і спеціальний комітет аналізу підсумків економічного розвитку у світі за останні 20 років і перспектив на майбутнє.
Формування фінансових ресурсів
Підписний капітал МБРР формується шляхом підписки країн-членів на акції Банку. Підписна квота для кожної країни визначається з урахуванням національного доходу, золотих та доларових резервів, імпорту й експорту. Загальний капітал Банку становить тепер приблизно 140 млрд дол. У 80-ті роки Банк щорічно надавав кредитів на 15 млрд дол. Більш як 2/3 підписного капіталу припадає на розвинуті країни, решта — на країни, що розвиваються.
За Статутом 2% підписки кожної країни вносяться золотом або в доларах США, 18% — у національній валюті. Ця частина може бути використана лише з дозволу країни, валюта якої використовується. Залишок — 80% підписки вносяться країнами-членами за вимогами керівництва Банку лише в разі необхідності.
Така структура капіталу була прийнята свідомо — щоб Банк використовував для надання позик не лише свої кошти, а залучав приватний капітал розвинутих країн шляхом випуску позик на ринку позичкового капіталу (а для цього потрібен гарантійний фонд).
Будучи міжурядовою організацією, Банк водночас використовує як основні фінансові ресурси приватні кошти. Він є дуже важливим каналом, яким приватний капітал спрямовується у країни, що розвиваються. Власниками облігацій Банку є фінансові компанії, фонди (в тому числі й пенсійні), банки, інвестиційні трести та інші фінансові структури. При цьому ймовірність збитків для приватних інвесторів практично дорівнює нулю. Банк твердо стоїть на сторожі їх інтересів.
Окрім приватних .позичкових коштів, які він отримує на світових ринках капіталів, Банк фінансує свої операції з частини прибутків, що не розподіляється, а також за рахунок платежів за надані Банком позики.
Таким чином, більш як 70% коштів, які Банк надає у вигляді позик, мобілізуються на ринку приватних капіталів. Для приватних інвесторів це добра можливість розмістити свої капітали у країнах, що розвиваються, не турбуючись за їх збереження і з досить високими прибутками.
При проведенні операцій Банк керується принципами, які визначені у Статуті:
· надавати позики лише для виробничих цілей (у таких галузях, як енергетика, сільське господарство і розвиток сільських районів, освіта, охорона здоров'я, планування сім'ї і харчування, шосейні дороги і залізниці, електрозв'язок) і приділяти належну увагу перспективам погашення заборгованості за цими позиками;
· кожна позика повинна гарантуватися відповідним урядом, за винятком особливих обставин, надаватися для конкретних проектів;
· Банк має переконатися, що необхідні кошти не можуть бути отримані з інших джерел за прийнятних умов;
· використання позик не може бути обмежене купівлями в якихось конкретних країнах-членах;
· рішення Банку при наданні позик повинні грунтуватися лише на економічних міркуваннях.
Позики надаються країнам-членам або комерційним приватним установам на їх територіях під гарантію урядів. Уряди ж мають контролювати використання позик, виконання рекомендацій Банку, надання йому звітів про використання позик, а також потрібну інформацію. При прийнятті рішення про надання кредиту МБРР ретельно вивчає кредитоспроможність позичальника. Внаслідок цього іноді Банк відмовляється надати кредити саме тим країнам, яким вони найбільш потрібні.
