Можемо визначити такі основні фактори, що впливають на приплив ПІІ:
1) масштаб ринку країни-рецепієнта;
2) умови на ринку праці;
3) світова пропозиція ПІІ;
4) економічні інституційні фактори (податки з корпорацій, мито, рівень грамотності, ступінь відкритості економіки тощо);
5) політичні інституційні фактори (стабільність політичного режиму, рівень корупції,наявність влади закону тощо).
Масштаб ринків грає на користь азійських НІК, оскільки, при решті рівних умов, ТНК (доля 10 найбільших ТНК у валовому світовому ПІІ складає 78,6% [5]) обирають
для функціонування країни з великим швидко розвиваючимся споживчим ринком. Але
ця перевага втрачає значущість при відкиданні з групи азійських НІК Китаю. Вплив
цієї країни є настільки значним, що дозволяє говорити про «китайський ефект» (China
Effect) [3]. Це кореляція між обсягом ПІІ у кожній НІК та обсягом, що припадає на
КНР. Зв'язок між зростанням обсягу ПІІ до Китаю та інвестиціями до інших країн
Східної Азії та Латинської Америки пояснюється тим, що інвестори обирають країну з
найвищими темпами зростання економіки та найбільшим внутрішнім ринком, якою є
Китай. З іншого боку постійно зростаюче китайське виробництво потребує усього
спектру сировини та матеріалів, що зацікавлює інвесторів у збільшенні вкладень до
іншої країни, де ці ресурси наявні. Результуюча цього впливу може бути як додатною,
так і від’ємною. Для Східно азійських країн та Мексики цей ефект є додатнім і складає
1 – 3% приросту ПІІ на кожні 10% приросту ПІІ у Китаї. У країнах
латиноамериканської моделі цей зв'язок не прослідковується. Але при розрахунку не
абсолютного, а відносного приросту ПІІ «китайський ефект» стає від’ємним, для країн
експортоорієнтованої моделі складає 5 – 8%, а для менш чуттєвих до екзогенних
чинників імпортоорієнтораних країн Латинської Америки 2 – 3%.
Щодо інституційних чинників: якості державного управління, коефіцієнту
корумпованості, рівню людського розвитку, наявності влади закону, то вони не є
настільки значущими для залучення значного обсягу ПІІ як економічні чинники [3],
хоча значно впливають на ефективність інвестицій. Потрібно зазначити, що в цілому
вони є вищими для країн латиноамериканської моделі розвитку. Ця модель має
протекціоніські риси і передбачає більш складний і регламентований порядок доступу
на внутрішні ринки, уряд намагається компенсувати цю перепону для інвестора вищою
прозорістю та швидкістю бюрократичних процедур.
Важливою відмінністю є також різнонаправлений вплив митної ставки. У НІК
експортоорієнтованої моделі розвитку висока ставка мита зменшує приплив інвестицій.
У НІК із імпортозаміщуючою моделлю цей зв'язок є зворотнім. ТНК тут мають
горизонтальну спеціалізацію. При такій спеціалізації за умов високої митної ставки
корпорації, що ще не функціонує в країні, недоцільно здійснювати імпорт товару.
Зменшення витрат досягається за рахунок імпорту капіталу і розміщення виробництва в
середині країни. У НІК азійської моделі філії ТНК мають переважно вертикальну
структуру з високим рівнем регіональної спеціалізації. За цих умов високі митні ставки
підвищують вартість проміжних продуктів і примушують інвестора виводити капітал з
країни.
Загалом емпірично підраховано, що обсяг прямих іноземних інвестицій у НІК
азійської моделі залежить найбільше від таких факторів (в порядку зменшення їх
впливу): ступеню відкритості економіки, ставки податку з корпорацій, «китайського
ефекту» та обсягу валових світових ПІІ. В Латиноамерик фактори суттєво відрізняються: основні з них – розмір ринку та швидкість його
зростання, а також розміри митних ставок З усіх НІК саме представники
латиноамериканської моделі (Бразилія і Мексика) вирізняються найбільшим притоком
ПІІ на один долар ВВП.[2]
Можна відзначити відносно високу ефективність залучення ПІІ в НІК
обох моделей розвитку при дещо успішнішій діяльності в цій сфері (при розрахунку на
одиницю ВВП) НІК імпортозаміщуючої моделі. Хоча вони й демонструють вищу
волатильність темпів приросту ПІІ. При цьому потрібно розуміти, що ця модель сильно
еволюціонувала перейнявши деякі риси екпортоорієнтованої. До того ж відносно кращі
показники латиноамериканських НІК значно відстають від китайських, хоча
порівняння з КНР не є коректним в силу розмірів та специфіки її економіки.
