Русь була найбільшою православною державою після падіння Взантійської імперії в результаті 4 хрестового походу, що давало духовно – рицарським орденам формальне право війни проти князів для «насадження істинної віри». А в першій половині 13 століття Південно - Західна Русь була спустошена монголами, і загроза нависала і над Північними князівствами. В цей час князі закликали на допомогу Польшу, Угорщину, Папу і навіть язичників литви. Однак Папа обмежився наданням королівського титулу Данилу Галицькому. Єдиний, хто запропонував реальну допомогу був Міндаугас, хоча його умови були жорсткими: він допомагатиме поки русичі платитимуть за допомогу. Це був початок експансії Литви, який приведе до утворення ВКЛ.
Саме цей час вибрали лівонські хрестоносці для свого удару. Всупереч поширеній думці, Тевтонський орден не приймав широкої участі в цій кампанії. Хрестоносці являли собою нестійку коаліцію військ, зібрану папським легатом Вільямом Моденським, який повернувся в Європу ще до битви.
Частина рицарів, що взяли участь в поході були колишніми членами ордену мечоносців, які відмовилися увійти до Тевтонського ордену під час їх злиття через різницю статутів. До того ж при злитті частина їх земель (Естляндія) була передана Вальдемару Датському, що негативно настроїло їх проти тевтонців. Також в похід вирушили світські німецькі рицарі, які мали наділи в Естляндії і боялись залишитися без землі.
Крім них свою лепту вніс король Швеції Ерік ХІ, Який діяв на Пн. узбережжі фінської затоки проти місцевих язичників, з метою підкорити території, з яких в Європу поставлялись хутра.
І останньою складовою армії хрестоносців були міщани північнонімецьких міст, які бажали диктувати Новгороду умови торгівлі.
Влітку 1240 року шведи під командуванням ярла Біргера і єпископа Томаса зайняли дельту Неви – водний шлях до Ладоги, звідки вони могли потрапити в річку Волхов, на якій стояв сам Новгород. Це загрожувало перерізати шляхи поставок в Новгород зерна з Заходу, а оскільки Південна Русь була під контролем монголів, то це означало б нестачу продовольства для міста. Така загроза примусила купців просити допомоги в молодого князя Олександра Ярославовича, з яким вони нещодавно посварились. Олександр погодився допомогти і несподіваним ударом розбив воїнство шведів, запобігши блокаді.
Але основну небезпеку становили саме лівонські хрестоносці. Їх сили очолювали датські герцоги Канут і Абель, єпископ м. Дерпта Герман фон Буксгевден і вигнаний псковський князь Ярослав.
У вересні 1240 захоплено Ізборськ і розбито армію Пскова, яка йшла на допомогу Ізборчанам. Псков здався через тиждень облоги на певних умовах. Поклавшись на союзників всередині міста, хрестоносці розмістили в місті гарнізон з 2(!) рицарів та їх слуг і зброєносців (загалом десь 50 осіб).
Міщани Новгорода в цей час хотіли укласти мир з німцями, що призвело до конфлікту з князем Ярославом, який покинув місто.
Коли помер Вальдемар датський, герцоги Данії покинули похід і повернулись додому. Хрестоносці побачили в цьому не втрату союзника, а можливість повернути собі Естляндію і відродити розформований орден Мечоносців. Вони навіть почали переговори з деякими васалами датського короля, які могли б порушити васальну клятву і, потім, допомогти у війні проти Новгороду.
В 1241 р. хрестоносці зайняли Карелію і спорудили біля Копор’є сильне укріплення, яке стало базою для набігів, що спустошували Новгородську землю. Впевненість рицарів у перемозі була такою, що вони вже просили папу призначити єпископа для майбутніх завоювань.
Новгородці зрозуміли, що не переможуть у війні своїми силами, тому поступились Олександру і попросили його повернутись і захистити їх. Олександр погодився.
1241р. Олександр примусив здатись гарнізон рицарів на схід від Нарви. Західних воїнів було відпущено за викуп, а естонців повішено як зрадників. Цим він показав, що не має на меті скинути хрестоносців у море, а тільки зберегти свої землі.
5 березня 1242 Олександр Ярославович зайняв Псков, вигнавши мізерний «гарнізон». Німецький літописець Лівонського римованого літопису вважав, що «нерозумно було завоювати чудову землю і не утримувати її як слід»
5 квітня 1242 року відбулась всім відома битва на Чудському озері. Орієнтовні сили русичів – до 6 тисяч. Католиків приблизно 2 тисячі, однак набагато краще озброєних і навчених. В князівському війську їм могла рівнятись лише особиста дружина князя, решта – легко озброєні ополченці.
Сама битва скоріш за все проходила на березі озера, можливо деякі сутички – на кризі. Маловірогідно, що рицарі полізли б на лід, хай яким міцним він здавався. Слово Лівонській хроніці: «У русичів було багато стрільців, і битва почалася з їх сміливої атаки на людей короля (датчан). Знамена братів-лицарів незабаром майоріли в гущі стрільців, і чути було, як їх мечі кришили шоломи [русичів]. Багато з обох сторін упали мертвими на траву [траву, не лід!]. Потім військо братів було повністю оточене, бо у росіян було стільки людей, що проти кожного німецького лицаря билося шістдесят воїнів. Брати билися відважно, але, незважаючи на це, були розбиті. Деякі з них втекли з поля битви до Дорпату (Дерпт, Юр’їв), і вони врятувалися, бо втекли. Двадцять братів загинули і шестеро потрапили в полон».
Далі цитатка з Вільяма Урбана «Тевтонський орден»:
Тем не менее Александр Невский не был заинтересован в войне против государств крестоносцев в Ливонии. Во-первых, бывшие Меченосцы и тевтонские рыцари, участвовавшие в битве, понесли потери вдвое меньшие, чем в битве на реке Шауляй. Если учесть, что эти потери могли быть легко возмещены войсками, которые магистр держал в резерве, орден оставался очень сильным противником. Кроме того, князю пришлось бы осаждать и штурмовать крестоносцев в их хорошо укрепленных деревянных замках, а его войско не имело осадных орудий. Наконец, монгольская угроза была столь близка, что князь должен был немедленно заняться ей. Соответственно, он предложил католикам великодушные условия, которые те немедленно приняли: новгородские войска уходили с псковских земель и других пограничных территорий, Александр освобождал пленников, а немцы освобождали заложников. Три года спустя Александр отбил попытку Литвы воспользоваться ослаблением Новгорода. В итоге ему, как и прочим русским князьям, пришлось признать власть Золотой Орды и сотрудничать с монгольским ханом. В последующие двадцать лет между русскими и немцами не было вооруженных столкновений.
Это был опасный для Новгорода момент, но не настолько, как иногда думают. Если бы Новгород был завоеван западными католиками, он мог бы действительно разделить судьбу Византии после Четвертого крестового похода, то есть временно попасть под власть иноземцев. Возможно, Новгород понес бы в политическом и экономическом смысле такие потери, что не смог бы противостоять более опасному врагу, надвигавшемуся с Востока. Однако трудно представить себе крестоносцев, навсегда поработивших русскую культуру, православную церковь и русскую знать. Если это оказалось не под силу Золотой Орде, способен ли был на это Запад? Легко преувеличить значение Ледового побоища. Если говорить о непосредственных результатах, то они были более важными для крестоносцев, поскольку остановили их военное продвижение на Восток. Более отдаленным во времени результатом было то, что сражение дало русским память о славной победе над грозным врагом, победе, особенно яркой на фоне поражений тех лет.
Висновок: Олександр Ярославович(Невський) відвернув загрозу з Заходу. І ето хорошо. Він заклав основ могутності держави блаблабла. Договір з цими «хрестоносцями» був неможливий, бо їх справжньою ціллю були землі і багатство. З іншого боку, Договір з Тевтонським орденом давав би йому шанс протистояти монголам. Однак цей конфлікт унеможливив подібний союз.
