Після поділу імперії на дві частини, її Західна частина постійно перебувала у становищі загостреної кризи. Поступово зменшуються її кордони. Деякі провінції залишаються спеціально (наприклад, Британія в 407 р), і нші поступово відколються. На території імперії утворюються незалежні варварські королівства. Збільшується роль варварів в житті держави, варвари становлять основну частину римського війська. Характерно, що навіть фактичними керівниками стають вихідці з варварського світу, як от вандал Стиліхон (395-408), свев Рацимер тощо. В цей час остаточно свій статус столиці втрачає Рим, столиця переноситься в Равену. Саме «вічне місто» стає жертвою варварів – в 410 місто захоплюють вестготи на чолі з Алларіхом, а в 455 вандали на чолі з Гейзеріхом. Великого удару завдали по залишкам могутності імперії завдали гуни. Але цю проблему ще вдалося подолати.
В 456 р. в «битві народів» на чолі з «останнім Римлянином» Аецієм у союзі з вестготами та франками вдалося завдати умовної поразки гунам на чолі з Аттілою. Але це була остання перемога Риму. На початок 70-х рр. територія імперії фактично обмежувалася Італією.
В серпін 475 р. римський полководець Орест скинув імператора Юлія Непота та проголосив імператором свого неповнолітнього сина Ромула Августула. Але вже наступного року повстали варварські загони армії, на чолі з скіфом Одоакром. Вони вимагали 1/3 територій в Італії для поселення, нащо вотримали відмову. Тоді Ореста було вбито, а Ромула було відправлено в Неаполь. Одоакр відмовився від проголошення себе імператором і натомість відправив імператорські релалії Східному імператору Зенону і формально визнав його владу. Офіційно днем ліквідації Західної Римської Імперії вважається 23 серпня 476 р.
