Одним iз феноменiв в iсторiї людства є суспiльне утворення, яке стало широко вiдоме у середнi вiки пiд назвою козацтво. На вiдмiну вiд державних утворень того часу козаки мали високу ступiнь демократичних вiдносин суспiльного життя, де головним було свобода кожної людини в цьому суспiльствi. Коли козацтво на весь голос заявило свiтовi про себе, головними районами їх росповсюдження були Київщина, Брацлавщина, Переяславщина, Запорiжжя, Дон. На превеликий жаль левова частка минулого українських та росiйських земель не має про себе письмових свiдчень i обмаль культурних пам`яток залишилось у спадщину вiд тих часiв. До того ж за довгий час залежностi української науки та упередженостi багатьох дослiдникiв частина минулого в українськiй iсторiографiї спотворена. Метою цiєї розвiдки не шукати походження слова "козак", а виявити кого i чому називали цим словом, вкладаючи в це поняття особливий спосiб суспiльного життя, притаманний частинi населення України та Росiї тих далеких часiв. Бiльшiсть дослiдникiв в своїх розвiдках розглядають одну з двох версiй виникнення козацтва: I - козацтво виникло в мiстечках, як своєрiдний прошарок українського та росiйського суспiльств; II - тiкаючи вiд феодального гнiту та переслiдувань найактивнiшi з них заснували в диких незаселених мiсцях лицарськi ордени ( Запорiзьку Сiч та Вiйсько Донське). Але є ще одна найменш популярна теорiя, по якiй корiнний народ причорноморського степу приймав втiкачiв, вербував до себе у вiйсько та наймався на службу до сусiднiх держав, освоював новi землi.
I - версiя
Згiдно з нею порубiжнi в приднiпров`ї земельнi власники в зв`язку з близьким сусiдствам з кочiвниками, обробляючи свої надiли озброювались для їх захисту. З перерозподiлом землi, частина власникiв накопичила у своїх руках багато земельних угiдь, iнша їх лишалась. Безземельнi, якi звикли до зброї, почали найматись охоронцями до багатих землевласникiв. З цих воїнiв i виникли першi загони козакiв. Частина їх перетворилась у городових козакiв, якi згодом стали гетьманськими. Частина поповнювала загони козакiв, якi йшли на Запорiжжя в пошуках вiльного життя.
II - версiя
По цiй версiї у середньовiччя освоєння незайманих земель проходило втiкачами вiд феодального гнiту з земель пiд владою Литви та Польшi на Запорiжжi, а також з Московського царства на нижньому Дону. В цих вiльних степах втiкачi органiзували лицарськi ордени : на Днiпрi - Запорозьку Сiч та на Дону- Вiйсько Донське. Згодом, ставши грiзною силою тогочасної Схiдної Європи, цi вiйськовi республiки почали представляти великий iнтерес для держав Литви, Польшi, Московського царства та Кримського ханства, якi бажали використати цю силу у своїх iнтересах. Феодали Литви, Польшi та Росiї з великим бажанням запрошували козацькi загони для захисту своїх володiнь. Так виникли городовi козаки. Городових козакiв, якi були на службi у шляхти та бояр, зараховували у реєстри. Згодом їх почали називати реєстровими.
Цi двi домiнуючi версiї не дають вiдповiдей, чому шляхта, яка вела жорстокi мiжусобицi заради розширення своїх земельних угiдь, спокiйно спостерiгала за освоєнням бiглими вiд них рабами незайманих родючих сусiднiх земель. Не ояснюють феномена, що вирiсши у неволi люди змогли об`єднатись на демократичних засадах у незвичному природному середовищi, де головним сенсом життя стала особиста свобода кожного та можливiсть не жалiти свого життя заради спiльної справи.
Немає в стосунках запорожцiв та донцiв з татарами, щоб останнi висували свої претензiї на землi заселяємi козаками. Залишається без аргументованих пояснень, чому запорiжцiв та донцiв називали черкасами.
Все пояснює III версiя . Вона стверджує, що у межирiччi Пiвденного Бугу (Богу) та Днiпра в середнi вiки жив народ, який приймав до себе втiкачiв вiд феодального гнiту та переслiдувань, навчав їх мистецтву бою, виживати в степу, бути вiльним серед вiльних. Старiйшини вiйська були хранителями традицiй цього народу i прививали їх прибулим. Вони колонiзували обезлюдненi простори на Дону. Якщо третя версiя має пiд собою реальний змiст, тодi посилення феодального гнiту на українських та росiйських землях, гонiння по вiрi українського населення, не є причинами виникнення козацтва, а тiльки умови для поширення козацького духу серед iнших народiв та органiзацiя маштабного опору цим населенням.
