У 1362 році Київ був здобутий великим литовським князем Ольгердом і перейшов під владу великого князівства Литовського. Деякий час тут зберігалася влада місцевого князя – васала Литви. Останній київський князь Семеон Олелькович у XV ст мав резиденцію поза межами старого міста. Він збудував замок на старому городищі біля озера Гнилуша (територія на захід від с. Троєщина). Залишки земляних валів під назвою Олелькового городища зберігалися по берегах озер до XVIІІ ст. Наразі в урочищі Городище їх рештки не простежуються. З ХІІІ ст. в українських містах починає запроваджуватися Магдебурзьке (німецьке) право. Хоча перший документ про надання німецького права зберігся лише від 1339 р. (про надання Болеславом Тройденовичем німецького права місту Сяноку), але можна припустити, що фактично німецьке право було заведене у містах Галицько-Волинської держави ще з кінця ХІІІ ст. Наприкінці XIV століття починають надавати українським містам самоврядування за німецьким правом литовські князі. У 1374 р. таке право дістав Кам'янець на Поділлі, в 1390 р. — Берестя, а далі — цілий ряд інших міст. В кінці XV століття Магдебурзьке право отримав Київ. лицарства, однак між ними існувало розходження, що виникло в XIV столітті: 1. Шляхта володіла імунітетом: володів власністю, звільнявся від деяких повинностей, мав судову владу над селянами. За Кошицький Привілей 1374 шляхта звільнилася від усіх державних повинностей, за винятком платежу Поземельні подати в розмірі 2 грошей з льону, отримала виключне право займати посади воєвод, кастелянов, суддів, подкоморіев та ін лицарства могло бути рядовим (miles medius, scartabellus); крім того, зустрічалися лицарі, що відбувалися з селян і солтисов (miles e sculteto vel cmetone). Віра за вбивство шляхтича була визначена в 60 гривень, за лицаря рядового 30 гривень і лицаря останньої категорії - 15 гривень. 2. Шляхта володіла гербами. 3. Шляхта була виразником національної свідомості поляків. 4.Шляхта була проникнути сильно корпоративним духом, почуттями становий солідарності і енергійно відстоювала свої станових інтереси, які часто перебували в протиріччі з інтересами інших станів.
