Доба Відродження стала часом глобальних змін в свідомості європейського населення. Поширення гуманістичних ідей, активне використання античної спадщини призвело до змін у пересічній системі уявлень та „звичок свідомості”, як зазначає Наталя Яковенко. Нею наприкінці 15 – впродовж 16 ст. виділяється окремий Гальцький Ренесанс. Ідеї Відродження, і зокрема гуманізм, до Галичини потрапили з Польщі. Головний здобуток Ренесансу в тому, що віддтепер в центрі всесвіту стає Людина. Це дало змогу для розвитку різноманітним напрямкам раціональних знань, який тепер не стримувався релігійною забобонністю. Крім того нові ідеї перестали сприйматися вороже. Поширенню ідей ренесансу сприяла можливість долучення до європейської освіти, завдяки поширенню латинських шкіл при костьолах, та створення ієзуїтських колегіумів. Вони давали базові знання, при наявності яких зявлялася можливість навчатися як в універитететах Польщі так і Європейських. Прикладом, таких студентів, які встигли здобути освіту в найвідомішіх
універститетах Європи були Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський-Роксолан тощо.Ще одним здобутком Доби відродження стало зародження історичного мислення. Це перш за все проявилося в тому, що історичні знання набувають більшого значення та поширення. Посилюється їхня роль в усіх сферах. Так наприклад саме з 15 ст. посилюється інтерес до історії серед шляхетського стану, що проявляється в появі приватного літописання тощо. Активно починається розвиток хронікарства. Створюються фундаментальні праці Меховського („Трактат про дві Сарматії” – 1515 р), „Хроніка” Кромера (1544-1548), Гваньїні („опис Європейської Сарматії” – 1570-ті рр), „Історія Польщі” Яна Длугоша тощо. Характерним для них стає активне використання праць античних авторів Геродота, Страбона тощо. На них навіть спирається автор Густинського літопису. Людина починає усвідомлювати себе частиною історичного процесу, та намагається не загубитися у вирі історичних подій. Так, магнати замовляють написання літописів, у яких увіковічється їхнє імя, чи навпаки доводиться родовитість. Активізується парламентська діяльність шляхти та відбувається „спалах князівської потуги”. Станіслав Оріховський у своєму трактаті „Квінкункс” закликає до активної громадської позиції шляхтича, його участі у державних справах тощо.Історія починає використовуватися в політичних цілях. Так зявляється Римська легенда про походження династії Гедиміновичів та основних шляхетських родин ВКЛ, заснована на матеріалах з історії стародавнього Риму, виникає теорія Сарматизму.Змінюється відношення людини до часу. Якщо до цього час та простір для усіх людей був єдиний та вимірювався лише за природніми явищами, то відтепер з появою годдиників на ратушах міст з магдебурзьким правом, поступовою появою персональних годдників, час поступово стає важливою цінністю. Час та простір для кожного починає вимірюватись окремо.У висновку, можна сказати, що зазначені вище аспекти були перш за все притаманні лише для представників шляхетського стану та міщан.
Ознака честы«Почтивість»-ознака шляхетського стану, тотожна «честі». Позбавленням честі(«почтивості») і смертю карались-держ. зрада, батьковбивство. Тим самим(але не смертю)-втеча з поля битви, особи, засуджені до страти, але викуплені. В уявленні шляхти честь стояла вище, ніж життя. За Лоцманом, поняття честі пов’язане з матеріальною винагородою. Честь пов’язана з актом
обміну:її «дають», «беруть», «приймають». Нпр., в 3 ЛС під «честями» малися на увазі посадові та земельні бенефіції. Цікаво, що втрата честі супроводжувалася втратою маєтку лише у випадку державної зради чи втечі з поля бою. Незмінний атрибут «почтивого» шляхтича-вірність. Зрада різко засуджується, ототожнюється з безчестям. У ЛС зрадники це:
-звинувачені в порушенні вірності великому князю;-слуги, що підняли руку на пана;-особи, які здійснювали потаємне вбивство.Збірний образ «чоловіка почтивого»-шляхтич з незаплямованою репутацією. За порушення усталеної поведінки шляхтич міг вийти за межі стану.«Кривдв» і «зелживость».Образа честі:-тілесні ушкодження;-знакові(без завдання тілесних ушкоджень);-словесні образи.Знакові образи символізували «знак безчестя»(удар неоголеною зброєю). Найтяжче серед знакових злочинів-зазіхання на вуса чи бороду. В ЛС це порівнюється з ляпасом. Символ «честі» жінки-головний убір, зазіхання на нього-оцінювалося як знак безчестя. Згідно з архаїчними уявленнями про погану смерть пов’язаний такий знак безчестя, як кидання у воду. До дій, що спричиняють безчестя, відноситься побиття не бойовою зброєю(дубці, киї). Найуживаніший засіб збезчещення-словесна образа(кваліфікувалась як правопорушення). Правопорушення-не сам факт лайки, а брехливість буквального змісту. «Кат», «скурвий син», «нецнотливий пес».«Лисий»-за міфологічною традицією, «лисий»-це чорт, Лиса гора вважається місцем збіговиська відьом та нечисті. «Лисиця»-ланцюг, до якого в церкві прив’язували грішників.«Кат». В часи Середньовіччя катівське ремесло- «нечисте». Таке ставлення формувалося з 14 ст. Кати мешкали на відстані від інших городян, його здебільшого не називали по імені, називаючи «митр».«Скурвий син»-закид щодо незаконнонародженості. За наклепницьке звинувачення в незаконнонародженості-штраф і публічне покаяння.«Ніякіїсь нові речі»Одна з ознак Середньовіччя-застиглість, незмінюваність. Контраст «доброї старовини» є «новина». Пересічний «чоловік добрий» сприймає будь-які новини з осторогою. Пієтет перед «старовиною» приводив до сприйняття нововведень як виродження, погіршення доброго минулого.
