- Царя наділено надприродною силою.
- повстання проти чжоуських володарів в IX ст. до н. е., за царювання Лівана — рідкісного самодура (за оцінкою Сима Цяня). Повстанці вбили цього тирана й вирізали увесь його рід. Уцілів лише наслідник трону, бо якийсь царедворець віддав замість нього на поталу осатанілому натовпу власного сина. Владу в державі захопили двоє вельмож, які проголосили себе регентами чудом врятованого неповнолітнього царевича. Коли царевич підріс, він назвався Сюань-ваном і під цим іменем посів царський трон. Сюань-ван марно намагався віднадити від Китаю кочівників, які чинили спустошливі напади на країну, а 822 р. до н. е. навіть пограбували чжоуську столицю. В 770 р. до н. е. чжоусці, не витримавши їхнього натиску, залишили свою столицю — м. Хао і в районі нинішнього Лояна створили своє карликове царство. Невдовзі в Китаї виник ряд інших удільних князівств.
5 Соціальних рангів: ван, чжухоу, дафу ші та шужень.
- Ранг вана був найпрестижнішим, він надавався тільки одній особі — цареві.
-Чжухоу (всі хоу) — узагальнена назва знаті, наділеної князівськими титулами "гун", "хоу", "бо" тощо. їхні володіння були напівнезалежними. Чжухоу присягали вану на вірність, зобов’язувалися ділитися з ним військовою здобиччю та виконувати його розпорядження.
-Дафу були начальниками кланів. На відміну від чжухоу, ці представники середнього прошарку китайської знаті не мали родових маєтків і годувалися з військової служби. їх часом називають давньокитайськими рицарями.
-Ші уособлювали дрібну китайську знать, були главами великих патріархальних сімей, з яких складалися клани.
-Шуженями в країні називали простолюдинів, рядових членів патріархальної сім’ї. Соціальне походження шуженів ще не з’ясоване, ясно лише, що саме вони своєю працею годували й одягали чжоуське суспільство. У невеликій кількості існували в Західному Чжоу й раби, які поділялися на кілька розрядів. Раби перебували поза системою соціальних рангів.
