Створення соціал-демократичної робітничої партії Німеччини 1875 р. (з 1890 р. – назва соціал-демократична партія Німеччини) мало велике значення у боротьбі трудящих мас проти юнкерсько-буржуазного режиму. Першим програмним документом німецької соціал-демократії стала Готська програма, яку ухвалив установчий з’їзд у місті Готі. Вона містила вимогу встановлення соціалістичного ладу мирними переговорами з чинним урядом без революційної боротьби і диктатури пролетаріату. Тому викликала різку критику К.Маркса і Ф.Енгельса.
1878р. Уряд Бісмарка провів через рейхстаг Винятковий закон проти соціалістів, що передбачав жорстокі переслідування за соціалістичну діяльність.
Заборонялось:
- видання соціалістичної літератури;
- видання до судів діячів соціал-демократичної партії;
- скликання зборів тощо;
Соціал-демакрати у другій половині ХIХ ст. вели боротьбу:
- проти Виняткового закону про соціалістів;
- за розширення виробничого права;
- за покращення матеріальних умов життя робітників.
Зростав страйковий рух робітників, спрямований проти підвищення цін на товари першої необхідності, проти безробіття, зростання податків. Зростала кількість голосів, що їх виборці віддавали за соціалістів.
1890р. Уряд змушений був скасувати Винятковий закон проти соціалістів.
Соціал-демократія наприкінці ХIХ ст. стає на позиції парламентського реформізму. Реформіська течія на чолі з Е.Бренштейном виступила за ревізію (перегляд) вчення К.Маркса про необхідність революційної боротьби робітників. Марксисти назвали цю течію ревізіонізмом.
Ідеї реформізму завойовували все більшу популярність серед робітників. У соціал-демократичній партії розгорнулась гостра ідеологічна боротьба, через що вона поділилась на три течії:
- Праві (Е.Бренштейн)
- Центристи (К.Каутський)
- Ліві (К.Лібкхнет, Р.Люксембург)
У книзі «Проблеми соціалізму та завдання соціал-демократії», яка вийшла 1899 р., він виступив як супротивник філософських та економічних доктрин марксизму. За Бернштейном суспільний розвиток веде до зменшення конфлікту між робітниками і капіталом, що ставить під сумнів пророцтва Маркса про олігархічну систему, суспільний катаклізм і, як наслідок — світову революцію. На противагу цьому пропонується еволюційний шлях поступової соціалізації суспільства. Як рецепти були запропоновані муніципалізація, лояльне робоче законодавство, демократизація самоврядування, в тому числі — громадського, співпраця класів(тоді як марксисти розглядали тільки їх боротьбу). Бернштейн при цьому не відкидає політичну та класову боротьбу: в багатьох ситуаціях його вимоги були радикальнішими за позицію марксистського крила партії. Бернштейн відкидає науковий соціалізм як такий, доводить беззмістовність цього терміну. Ідеї доповнюються у книзі «Обриси з історії та теорії соціалізму». Остаточно якісно новий підхід у політичній стратегії соціалістів формулюється у вислові: «Мета — ніщо. Головне — рух», яка швидко стала крилатою. Цей вислів символізує готовність відмовитися від очікування ефемерного комунізму заради поступового і постійного руху вперед через більші чи менші соціальні та демократичні завоювання. Бернштейн вважає за необхідне «поряд з розвитком і впливом продуктивних сил і відносин відводити належне місце правовим та моральним поняттям, історичним і релігійним традиціям епохи, впливу географічних факторів, до яких, безумовно, належить і природа самої людини, і її духовні здібності».
