У 284 р. н. е. римські легіонери проголосили новим імператором іллірійця Діоклетіана, сина вільновідпущеника з Далмації.
Реформи Діоклетіана (284—305 рр. н. е.): політична - У 286 р. н. е. імперію було поділено між двома співправителями: Діоклетіан керував східними провінціями імперії, його резиденція - м Нікомедія, а його співправитель Максиміан — західними провінціями з резиденції у Медіолані. У 293 р. н. е. систему подвійного співправління було перетворено на тетрархію (у перекладі «влада чотирьох»), в основі якої було висування людей на вищі посади за їх заслуг: два авгус ти — Діоклетіан і Максиміан та два їхні помічники-співправителі — Гай Галерій і Констанцій Хлор. Діоклетіан став носієм титулу «домінус» (пан) (домінатом); адміністративна- провінції поділено на дрібніші частини, й відтепер стало близько ста нових провінцій. Десять-дванадцять провінцій об’єднувалися у великі територіальні округи — діоцези. Усього було тринадцять діоцезів, очолюваних намісниками, підпорядкованими тетрархам. Такий поділ остаточно відокремив воєнну владу від цивільної, полегшив оборону і контроль за провінціями, послабив владу провінційних намісників; військова-Діоклетіан поділив римську армію на дві частини: — регулярні пересувні війська, які перебували при кожному з чотирьох тетрархів і складалися частково з піхотинців, а в основному з міцної кавалерії; — прикордонні й берегові війська, що формувалися за рахунок щорічного призову римських громадян. У цих формуваннях служили також багато варварів. Від цього часу кількість варварів у складі римської армії стала постійно зростати, Намісників провінцій було позбавлено військової влади. Військову службу на добровільних засадах було ліквідовано. Загальна кількість армії досягла 1 млн осіб. Керували легіонами лише професійні військові. Начальники всіх військових підрозділів підпорядковувалися безпосередньо августам і цезарям; грошова- вилучено з обігу знецінені й фальшиві монети. Із 294 р. розпочалося карбування нових золотих і срібних монет. Проте реформа провалилася. Нові монети швидко зникли з обігу (населення ховало їх «на чорний день»), і Діоклетіан був змушений відновити карбування звичайних розмінних монет з нижчою вартістю, цінова-У 301 р. Діоклетіан, прагнучи зупинити зростання цін, видав закон про максимальні ціни, згідно з якими встановлювалися фіксовані межові ціни на продукти харчування, послуги, предмети першої необхідності. За перевищування цін або приховування товарів запроваджувалася смертна кара. Встановлювалася також єдина по всій імперії заробітна плата для робітників, ремісників і держав них службовців. Проте зупинити зростання цін закон не зміг; податкова-У 289—290 рр. для визначення кількості платників податків було проведено загальний перепис населення імперії. Після цього було запроваджено єдиний подушний податок для усіх мешканців імперії. Від сплати податків звільнялися лише мешканці Риму. Щорічна сума податків встановлювалася на п’ять років і лише після цього переглядалася; релігійна-Спробував запровадити єдиний для всієї імперії культ особи імператора. Своїм покровителем Діоклетіан обрав Зевса, а Максиміан — Геркулеса. Імператори вшановувалися як боги, перед їхніми статуями здійснювалися богослужіння, а зверталися до них зі словами «пан і бог». Проти цього виступали християни. Було видано чотири укази проти християн, які забороняли їх збори, зобов’язу вали руйнувати їхні церкви й спалювати священні книги. Під загрозою смертної кари вони повинні були зректися своєї віри
Реформи Константина (306—337 рр. н. е.):
Політична-Скасував тетрархію і відновив одноосібне правління імператора. При імператорі було створено вищу дорадчу раду — консисторію, членів якої призначав імпера тор. Поділ імперії на чотири частини, для зручності керівництва, зберігався, але тепер вони називалися префектурами й керувалися префектами преторія, яких призначав імператор. Проте посада префекта преторія була виключно цивіль ною, військової влади їх було позбавлено; адміністративна-Чотири префектури — Східна, Іллірік, Італія та Галлія — поділялися на 14 діо цезів (єпархій) і 114 провінцій. Резиденцією Константина стало спочатку м. Трір у Германії, а з 326 р. н. е. столицею імперії став Візантій, який було переймено вано у Константинополь — місто Константина. У 330 р. н. е. після завершення будівництва Константинополя він отримав привілеї, які зрівняли його у правах з Римом. Було завершено складання адміністративної системи домінанту, в осно ві якої було підпорядкування нижчих посадовців вищим. Очолювала управлін ську піраміду імперії священна особа домінуса. Зберігався поділ на діоцези і провінції. Останні поділялися на декілька неве ликих округів. Завершилося складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було вертикальне підпорядкування нижчих посадовців вищим; військова-Завершено розпочату Діоклетіаном військову реформу. Регулярні пересувні вій ська, що були воєнною опорою домінату, були поділені на дві частини. З їхнього складу було виділено палацові війська — привілейовані військові частини, роз ташовані в Римі та інших містах імперії. Вони заступили реформовані загони преторіанців. Професія воїнів стала спадковою. Армія більше, ніж раніше, стала поповнюватися варварами, які отримували за службу римське громадянство, а за заслуги — переходити в палацові війська й отримувати високі посади; грошова-За новою грошовою реформою було запроваджено золоту монету, солід, яка до рівнювала 24 розмінним срібним монетам. Реформа була успішною й сприяла стабілізації грошового обігу; податкова-Для впорядкування системи стягування податків мешканці міст прикріплюва лися до місць свого проживання, а колони — до їхніх земельних ділянок; релігійна-Християнське духовенство було звільнено від усіх особистих повинностей на користь держави. Християнська церква здобула право отримувати майно як спа док і подарунок. За Медіоланським едиктом християнство було визнано рівним у правах з іншими релігіями в Римській імперії, а тим християнам, які постраждали від переслідувань, поверталося конфісковане майно.
Домінат (лат. dominus «пан» відносно раба) — форма правління у Стародавньому Римі, що прийшла на зміну принципату, встановлена Діоклетіаном (роки правління 284 — 305). У домінат включають період тетрархії.
Словом «домінат» звичайно позначають період історії Стародавнього Риму з IV по VI століття. По-іншому його можна назвати період«пізньої античності». Вважають, що термін «домінат» походить від звичайного для того часу звернення до імператора — «пан і бог» (dominus et deus). Домінат став наступним етапом поступової трансформації Римської республіки в монархію з необмеженою владою імператора. У період принципату старі республіканські інститути зберігалися, і формально продовжували діяти, а глава держави,принцепс («перший») вважався лише першим громадянином республіки. У період домінату сенат перетворюється на орган з декоративними функціями. Основним титулом глави держави замість «принцепс» (перший громадянин) і «імператор» (спочатку почесний титул воєначальників) стає «авґуст» («священний») і «домінус» («пан», малося на увазі, що всі інші є його рабами).
Засновником системи домінату звичайно вважається імператор Діоклетіан. Він встановив при своєму дворі звичаї, запозичені зі Сходу. Основним центром влади став бюрократичний апарат, орієнтований на особистість — Домінус. Комітет, який відав збором податків, при цьому називався комітетом «священних (тобто імператорських) щедрот» (лат. sacrarum largitionum). Імператор приймав закони імперії, призначав чиновників усіх рівнів та багатьох офіцерів армії, аж до прийняття християнства імперією, носив титул голови колегії понтифіків.
