Передумови появи й поширення християнства на території Римської імперії:1) Римські завоювання спричинили зневіру підкорених на родів у своїх давніх богах і прагнення віри в нового бога, який міг би захис тити не місто чи громаду, а конкрет ну людину;2) Відсутність у більшості населення Римської імперії мож ливостей впливати на хід політич них подій;3) Поступова втрата самими римлянами віри у своїх богів і зрос тання заці кавленості до східних релі гійних учень;4) Поширення серед про стого люду почуття без захисності перед діями влади, зне віра у власні сили;5) Пропагування античними мис лителями ідеа лів милосердя, справедливості, любові до ближ нього, пошуку справжнього сенсу людського життя. Причини підтримки населенням християнства: 1.Відкидало будь-які племінні або станові обмеження 2. У своєму першопочатковому вигляді вкрай спростило всі релігійні обряди, відмовилося від кривавих жертв;3. Обіцяло віруючим безсмертя — вічне життя душі й, одночасно, вищу справедливість — також вічне покарання для злих і несправедливих людей. Перші християнські общини: спочатку мало назву «еклесія», що з грецької мови перекладається як «збори». Збиралися в будь-якому приміщенні, але оскільки збори для християн були таїнством, їх не можна було проводити на очах у язичників. Часто громада збиралася вночі. У Римі еклесії відбувалися в підземних галереях — катакомбах. Тут також христи яни ховали своїх померлих, сподіваючись на їхнє швидке воскресіння • Християнські громади, як правило, були бідні. Проте кожен член громади робив обов’язкові внески для надання допомоги своїм товаришам і організації спільних трапез • Християни називали один одного «братами» і «сестрами». Із ІІ ст. н. е. у християнських громадах з’являються перші посадові особи. Крім апостолів, які мандрували від громади до громади, і євангелістів, що робили записи повчань, з’являються «пресвітери» — виборні старости, котрі розпоряджалися спільними коштами і наданням допомоги. Спільні трапези в громадах організовували диякони та дияконеси • Для нагляду за діяльністю декількох громад дещо пізніше з’явилися наглядачі, яких називали «єпископами». Із часом єпископи, крім організаційних питань, стали займатися вирішенням суперечок з проблем тлумачення віровчення у громадах.
У науці досі продовжуються запеклі суперечки за всіма основних питань походження християнства - про історичність Ісуса Христа як засновника нової релігії, про час і місці його життя і проповіді, складі християнської громади, перших обрядах і основи віровчення. Ортодоксальна: Центром християнства є особа Ісуса Христа, який є однією з осіб Трійці — одночасно Сином Божим та Сином Людським та прийняв страждання і смерть заради спокутування первородного гріха. Ще в XIX в. в історіографії сформувалися дві наукові школи - міфологічна та історична. Міфологічна школа визнавала образ Ісуса Христа в Євангеліях міфічним, створеним штучно авторами Євангліями багато десятиліть після часу існування Ісуса (Б. Бауер, Д. Робертсон і ін.). Історична школа (Ю. Вельгаузена, А. Гарнак, Р. Ейслер) дотримувалася тієї думки, що в основі євангельських оповідань лежить реальний історичний зміст, що Ісус Христос був реальним проповідником, який жив у п пол.I ст. н. е., і був засновником першої громади християн, творцем основних положень нового віровчення. обожнювання реального Ісуса, введення в розповідь всіх елементів чудесного і надприродного, міфологізація його образу, надання йому рис божества, яким він і виступає в євангельських переказах, відбулося багато пізніше смерті реального засновника. Вчені як міфологічної, так і історичної шкіл провели самий детальний аналіз інформації, викладеної в канонічних книгах Нового Завіту, з залученням всіх джерел, розкрили його зв'язки з іудейської релігією, античної філософією, східними культами. Особливим напрямком стала марксистська школа, що довгі роки панувала в радянській історіографії. В рамках марксистського напрямку центральне питання - був чи не був євангельський Ісус Христос реальною особою, чи є містом народження першої християнської общини Палестина або інший район Сх Середземн - при всій його важливості не розглядається як ключеве питання найдавнішого християнства. Роблять значно більші акценти на зв'язку нового віровчення і християнської церкви з культурними і релігійними античними традиціями, ніж на власне східні і тим більше тільки іудейські традиції та ідеї в їх старозавітному вигляді.
