мобілізаційні заходи 1941 р.: 7 липня 1941 р.-президія Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У опублікували звернення до українського народу, в якому закликали його дати рішучу відсіч ворожій навалі. Протягом перших трьох місяців війни з областей України до лав армії та флоту пішло 2,5 млн осіб, понад 2 млн працювало на будівництві оборонних споруд, із добровольців формувалися загони народного ополчення. мобілізаційні заходи 1942-1943 рр.: протягом 1942-1943 рр. сталінський режим здійснював в Україні достроковий призов до збройних сил сімнадцятирічних юнаків. У складі наступальних частин радянських військ діяли польові військкомати, які мобілізували до діючої армії всіх, здатних тримати зброю. На березень 1945 р. по чотирьох військових округах України тільки 16-17-річних було мобілізовано понад 265 тисяч. Масові мобілізації супроводжувалися насильницьким вилученням у населення хліба та інших продуктів. Часто ці наспіх зібрані загони, зовсім не навчені, не обмундировані, посилали на бойові операції без прикриття з повітря, за відсутності боєприпасів, без артилерійського забезпечення, без танкової підтримки, “щоби спокутувати кров’ю ганьбу перебування в окупації”. Часто ці загони прикривалися з тилу загороджувальними загонами НКВС. Такі наступальні операції призводили до величезних жертв. Перемога здобувалася “за будь-яку ціну”. Тільки протягом січня 1943 р.-жовтня 1944 р. під час однієї оборонної та 11 наступальних операцій загинуло 3 млн 492 тис. бійців і офіцерів.
економічна експлуатація: на 1 листопада 1941 р. від населення України до фонду оборони надійшло близько 1 млрд карбованців, багато дорогоцінностей. Одним з найважливіших воєнно-економічних заходів Радянської держави була передплата державної позики. В роки війни сума передплати на державні воєнні позики по Україні склала понад 6 млрд 128 млн крб., а вся сума добровільних і примусових внесків населення у фонд оборони-майже 8 млрд крб. Здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад. Було збільшено робочий день, вводилися понаднормові роботи. До східних областей РРСФР, середньоазійських республік було евакуйовано понад 550 підприємств, майно багатьох колгоспів і радгоспів, у тому числі 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна, 6 млн голів худоби. Майже половину всіх виробничих потужностей, введених у дію в східних районах СРСР, становило промислове обладнання з України. У глибокий тил було евакуйовано інститути Академії наук, майже 70 вишів, близько 50 театрів. Вивозилися найцінніші пам’ятки матеріальної та духовної культури-картини, рукописи, архіви та ін. В Україні евакуацією заводів, фабрик і колгоспів, культурно-освітніх закладів, державних установ, людей керувала комісія на чолі з заступником голови РНК УРСР Д. Жилою. На схід виїхало понад 3,5 млн робітників, селян і службовців. Все, що не можна було вивезти, підлягало знищенню. Знищувалися значні матеріальні цінності під час відступу Червоної армії-промислові об’єкти, харчові запаси, мости, залізниці, затоплювалися шахти. Було знищено Дніпровську ГЕС, зруйновано частину Бердичева, Києва, Харкова та ін.
геноцид кримськотатарського народу 18 травня 1944 р. 191 тис. кримських татар насильно вивезли до Казахстану й Середньої Азії за звинуваченнями у співробітництві з німцями. Було виселено також 14,7 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірменів, турків, іранців (усього 42 тис. душ). До кінця війни було переселено 423 тис. осіб, половина з яких до початку 1946 р. загинула. Кримську АРСР було перетворено на область, а її населення скоротилося з 1 млн 196 тис. до 351 тис. душ. У Криму винищувалися пам’ятки матеріальної та духовної культури. В усіх містах і селах палали вогнища, де спалювали книги, газети, журнали кримськотатарською мовою. Цвинтарі було зрівняно з землею, татарські назви сіл і вулиць у містах перейменовано. По закінченні війни батьки, брати й сини депортованих-демобілізовані з армії солдати й офіцери з орденами та медалями на грудях насильно відправлялись у спецпоселення і зразу ж із героїв перетворювалися на зрадників. Висновок Переселення кримських татар, греків, вірменів та ін. до східних районів СРСР мало злочинний характер та було грубим порушенням прав людини, Конституції СРСР та міжнародних правових актів.
питання лояльності: Показником лояльності населення до радянського режиму стала мобілізація. Мобілізація була практично зірвана в Західній Україні. Відновлення радянської адміністративної еліти в Україні відбувалося насамперед за рахунок місцевих висуванців, які довели свою лояльність комуністичному режиму під час війни за рахунок учасників комуністичного руху Опору, комуністів, демобілізованих з армії. Саме з їх середовища армійське командування, звільняючи населені пукти, намагалося призначати представників відновленої радянської влади. До числа «зрадників Батьківщини» в СРСР зараховували цілі етнічні групи, які не виявили під час війни достатньої лояльності до радянського режиму. «Зрадницькі дії проти радянського народу» були інкриміновані, зокрема, кримським татарам, болгарам, грекам, вірменам, яких депортували. Значна частина депортованих загинула під час переселення чи в перші роки життя на нових територіях. Депортацію загалом схвально сприймали як місцеве слов’янське населення, так і військовослужбовці Червоної Армії. Усупереч твердженням радянської пропаганди, радянське суспільство не було монолітним ні напередодні, ні в період війни. Більше того, війна поглибила старі конфлікти і зумовила нові розбіжності. Новою тенденцією воєнного часу стало зміщення суспільних суперечностей із класового на національний ґрунт. Одним із проявів подібних тенденцій стало зростання антисемітизму в останні роки війни.
репресії: масові репресії в Західній Україні 1939-1941 та 1944-1953 рр. (упродовж 1944–1953 рр. за участь у русі ОУН та УПА, або за його підтримку засуджено близька 87 тис. та понад 200 тис. громадян депортовано). під час радянізації Зх. Укркаїни було відкрито 25 в’язниць, почалися репресії та арешти, у 1939-1940 рр. у Західній Україні було ув’язнено 10% населення краю, було проведено широкомасштабну масову депортацію населення. До червня 1941 р. з краю вислали до Сибіру 1 млн 200 тис. осіб. до того ж, Перед своєю втечею сили НКВД знищили близько 15 тис. українських політичних в’язнів, що перебували у в’язницях Львова, Дубна, Золочева, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст.
