35. Наполеонівські війни та Україна.

Війна Наполеона з Росією викликала жвавий рух в Україні й оживіння  укр. провідної верстви, шляхти й інтелігенції, поді­лилася на два табори. Одні висловлювали неприховану радість і на­дії, що з приходом французької армії буде введений Кодекс Напо­леона й Україна стане автономною, а може й незалеж. держ., але таких було не багато. Друга, більша частина, на чолі з Василем Капністом, Дмитром Трощинським та іншими, не споді­валася нічого доброго від Наполеона, бо його політика щодо Польщі не могла бути до вподоби укр. патріотам. Одночасно гас­ла франц. рев. лякали їх загрозою зміни соц. й економ.ладу. Цій частині дворянства "більше імпонувала аме­риканська революція, з її декларацією незалежності, яка мала гли­боке національне коріння, була консервативною і не вносила со­ціальних змін". Це й було причиною, чому ця частина шляхти дворянства пішла на співпрацю з урядом у боротьбі з Наполеоном. Селянство також ділилось на 2  табори – тим хто був цілком байдужим, і тих хто сподівався на серйозні соціальні зміни і скасування кріпацтва. Однак друга група селян була вельми мізерню (через малу загальну проінформованість нижчих верств сусп..). Згодом, під час кампанії, практика французів щодо пограбування селян і відбирання фуражу, знищили і без того малі рештки народної симпатії до наполеонівських військ. У військово-політичних планах Наполеона укр. мали своє місце. Політичні плани фран. імператора щодо укр. земель в період підготовки рос. кампанії 1811–1812 рр. передбачали відокремлення укр. земель від Росії й поділ їх на 3 частини: Правобережна Україна відходила до Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром). Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «наполеоніда» — на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донеччини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до рос. влади під час воєнної кампанії Наполеона. Частина укр. дворянських кіл, яка притримувалася пророс. орієнтації, сприяла формув. козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис.осіб). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. Українців. У Бородінській битві 1812 року брали участь Охтирський,  Одеський, Чернігівський,  Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України.    З Українських земель наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де розгромила третю російську армію під командуванням генерала А. Тормасова. За наказом Наполеона австрійський тридцятитисячний корпус під ко­мандою фельдмаршала Карла Шварценберга було також спрямовано на  Волинь. Австрійці, однак, не дуже поспішали і щойно під кінець липня зай­няли Ковельський, Володимирський та частину Луцького повітів. На протязі 1812-1815 р. українці брали участь у війнах по Європі у складі рос. та австр. армій. За результатами Віденського Конгресу 1814-1815 років, Герцогство Варшавське майже цілком (за винятком чатини Малої Польщі, Познані) відходило до Російської імперії (разом із усією Волинню)