. До кінця президентства Дж. Буша цей процес, падіння ролі США, був
прискорений глибокою економічною кризою 2008 року, що вибухнула в США і незабаром охопила всю світову економіку.
Криза підірвала авторитет американської економічної моделі. Військовий бюджет країни, який досяг до 2008 майже 600 млрд доларів (не враховуючи витрат на війну в Іраку й Афганістані), уже не міг рости далі такими ж темпами. Крім того, криза остаточно дискредитувала адміністрацію Дж. Буша, проклавши демократам дорогу до влади. На підході до виборів 2008 року вони критикували республіканців за зловживання «твердою силою» наперекір дипломатії та іншим не військовим важелям впливу, за послаблення зв’язків з традиційними союзниками Америки та збільшення кількості її ворогів. Демократи на чолі з Б. Обамою пропонували більш
багатосторонній варіант американського лідерства, заснований на комплексному використанні всіх компонентів національної сили, повазі до міжнародного права. Як зазначає М. Бєлєсков у своїй статті «Циклічність зовнішньої політики США і Доктрина Обами», США на початку 2009 року опинилися в ситуації чи не найгіршій, починаючи із 1970-х років. Тому новообраний очільник США був поставлений перед завданням знаходження
балансу між наявними ресурсами та відповідними міжнародно-політичними зобов’язаннями, а також між необхідністю розділяти увагу на зовнішню та внутрішню політику. Так чи інакше, але зовнішня політика США набула рис скорочення витрат і економії в широкому сенсі. Як результат – децентралізацій ні процеси в єс та нато, криза на близькому сході.
