пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

4 курс 2 семестр:
» гена
» мартинов
» дек
» дек 2
» дек 3
3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

87. Політично-правова криза Євросоюзу у 2005-2009 рр.

У червні 2003 року на Європейській Раді в Салоніках Жискар д’Естен представив проект Конституційного договору Європейського Союзу – кінцевий документ Конвенту за майбутнє Європи. Проект Конституції ЄС  упродовж року широко обговорювався публічно і на міжурядовій конференції, зазнав певних змін, і зрештою був ухвалений 18 червня 2004 року главами держав та урядів 25 країн ЄС. Урочисте підписання Конституційного договору відбулося 29 жовтня 2004 року в Римі.  Конституційний договір був покликаний спростити правовий доробок Спільноти шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшення правових інструментів та уточнення повноважень Союзу.  Таким чином, серед головних нововведень Конституції – юридичний статус ЄС; запровадження посади Президента Європейської Ради та Міністра закордонних справ ЄС; подальша світова та європейська інтеґрація обмеження застосування права вето за ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень в ЄС національних парламентів; вдосконалення інституційної структур; включення до самого договору Хартії основних прав, яка, таким чином, стає обов’язковою до виконання; тощо.  Конституційна угода, яка мала вступити в силу у 2009 році, повинна була бути ратифікована усіма державами-членами ЄС протягом двох років з моменту її підписання, тобто до 2006 року. Однак, цього не відбулося. Станом на кінець 2005 року Конституційний договір ратифікували: Австрія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Угорщина. Але внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005 р.) і Нідерландах (червень 2005 р.) дали негативний результат, доля Конституційного договору залишилася невизначеною. Договір реформування або Лісабонська угода – нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Проект договору, що поліпшує Договір про Євросоюз і Договір про становлення Європейського Співтовариства. Офіційне підписання Лісабонської угоди відбулось 13 грудня 2007 року. Новий договір повинен замінити Європейську Конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. Європейські керівні інституції отримають більшу повноту влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опиняться в руках Верховного Представника Євросоюзу із зовнішньої політики. Формально новий договір не є Конституцією – в ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі – Євроконституції. Договір повинен допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали Європейську Конституцію. Після офіційного підписання Лісабонської угоди 13 грудня 2007 року, документ повинен бути ратифікований національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Лісабонська угода набуде чинності в тому випадку, якщо його підтримають всі 27 країн-членів. Ратифікація нового договору всіма членами ЄС повинна завершитися до червня 2009 р., коли пройдуть вибори в Європарламент. У більшості країн (за винятком Ірландії) ратифікація документа проводиться шляхом парламентського голосування. Станом на червень 2008 р. договір ратифікували 18 країн-членів ЄС. Однак на всенародному референдумі в Ірландії Лісабонську угоду було відхилено. Попри це, процес ратифікації Лісабонської угоди не зупинятиметься. Таке рішення ухвалили державні та урядові лідери країн-членів Європейського Союзу. Водночас вони відмовилися визначати нову дату для загальноєвропейської ратифікації цього документу, покликаного реформувати розширений ЄС, аби забезпечити дієздатність організації. Спочатку планувалося, що Лісабонська угода набере чинності 2009 року. Через складнощі, які виникли із ратифікацією Лісабонської угоди, деякі лідери країн- членів Європейського Союзу висловлюють думку про те, що процес розширення Європейського Союзу буде зупинений на довгий час. Таким чином, першим пріоритетом ЄС сьогодення є успішна ратифікація Лісабонської угоди, яка є першою угодою, котру підписали усі 27 країн-членів ЄС. Другим пріоритетом є Лісабонська стратегія.

88. –


09.06.2017; 12:16
хиты: 370
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь