.Розширення Європейського Союзу у 2004 році було найбільшим розширенням Європейського Союзу, з точки зору території, числа країн і населення, однак не було найбільшим з точки зору валового внутрішнього продукту (багатства). Розширення відбулося 1 травня 2004 року.Одночасно приєдналися до ЄС 10 країн: Кіпр, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина і Словенія.Частиною цієї ж хвилі розширення було приєднання Болгарії та Румунії в 2007 році, які не змогли взяти участь в 2004 році, але є, на думку Комісії, частиною п'ятого розширення.Країни, які вийшли з-під радянського впливу, вирішили, що єдиний варіант їхнього подальшого розвитку − європейська інтеграція.Основна мотивація країн п'ятого розширення була політико-стратегічною - вступ до ЄС реалізував екзистенційну ціль − повернення до Європи. Більше десяти років керівництво "п'ятнадцяти" виголошувало промови про необхідність відновити історичну справедливість, знищити розподільні лінії на континенті, що виникли після Другої світової. Однак нові члени зіткнулися з низкою проблем. Розширення 2004 р. − явище унікальне. По-перше, ніколи раніше Євросоюз не запрошував до вступу настільки велику групу країн. По-друге, до цього власне розширення було процесом перетворення на більш інтегроване об'єднання. По-третє, у 2004 р. членами Союзу стали держави, які значно відрізнялися від інших за багатьма показниками.Жодна країна з нових членів повністю не відповідала копенгагенським критеріям.Розширення на Схід підтримувалося Німеччиною, яка покладала великі надії на нових членів, оскільки вважала, що завдяки їхньому географічному розташуванню зможе залучити їх до орбіти свого геополітичного впливу. Однак, як показала практика, ці держави проводять зовнішню політику у фарватері американської зовнішньополітичної доктрини. Розширення 2004-2007 рр. поглибило розкол у самій Європі, і на сьогодні можемо говорити про стару та нову Європу, не лише маючи на увазі час приєднання до ЄС, а й геополітичні пріоритети.
