Росія в 17 ст.

В Російській державі в XVI–XVII ст. посадові особи – бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки – мали право брати участь у засіданнях Боярської думи й у роботі думських комісій. Вони займали вищі двірцеві посади, брали участь у дипломатичних переговорах, розбирали місницькі суперечки. Усі думні звання були скасовані в 1711 р. після створення Сенату.

Боярин: 1) старший дружинник, радник князя в Давньоруській державі IX–XIII ст.; 2) феодал-землевласник; 3) вищий службовий чин у Російській державі XIV–XVII ст., а також особа, яка пожалована цим чином. У побутовому значенні бояри в Росії XVII ст. – усі феодали – поміщики для залежного від них населення; пізніше це слово модифікувалося в поняття «пани», «пан». Звання «боярин» надавало право брати участь у засіданнях Боярської думи. Ближній, або кімнатний, боярин був особливо довіреною особою царя і мав право доступу в царські покої; родич цариці одержував звання властивого боярина.

Окольничий – придворний чин і посада в Російській державі XIII – початку XVIII ст. Первісними функціями окольничого були, очевидно, забезпечення подорожі князя й участь у прийомі і переговорах з іноземними послами. Уперше чин згадають у 1284 р. У XIV-XVIII ст. окольничий входив до складу Боярської думи, був другим за значенням (після боярина) думним чином. Окольничих призначали керівниками приказів, полковими воєводами, брали участь вони й в організації придворних церемоній. Чин відмінний у 1711 р.

Думні дворяни – у російській державі XVI– XVIII ст. третій по «честі» думний чин після бояр і окольничих. Думні дворяни брали участь у засіданнях Боярської думи, у роботі її комісій, керували приказами, виконували придворні і військові обов'язки, призначалися воєводами в міста. У XVI ст. думні дворяни в переважній більшості походили з родовитих прізвищ, і їх чисельність була незначною. Поряд з думними дяками були опорою царської влади в боротьбі з боярською аристократією в Думі.

Дяк – служитель. У Давньоруській державі вони були особистими слугами князя, причому часто невільними; зберігали князівську скарбницю і вели діловодство, у зв'язку з чим спочатку називалися писарями.

Піддячий – помічник дяка. Піддячі розділялися на старших (старих), середніх і молодших. Старші брали участь разом з дяками в оглядах служивих людей, відвозили государеву скарбницю і досить часто виконували обов'язки дяків; з них і призначали останніх.

Намісник – посадова особа, що призначалася князем, і який очолював місцеве управління (збір мита, суд тощо).

Офіційно оформилось кріпосне право. Кріпосне пра­во – ос­вя­че­не зви­чая­ми і санкціоноване но­р­ма­ми пи­са­но­го за­ко­ну пра­во феодалів на осо­бу, пра­цю та ма­й­но бе­з­по­се­ре­д­ніх ви­ро­б­ни­ків, що на­ді­ле­ні за­со­ба­ми ви­ро­б­ни­ц­т­ва та ве­ли осо­би­с­те го­с­по­да­р­с­т­во. Крі­по­с­не пра­во по­ро­дже­не фео­да­ль­ним ла­дом і йо­го го­ло­в­ним ат­ри­бу­том. В крі­по­с­но­му пра­ві реа­лі­зо­ву­ва­лась мо­ж­ли­вість вла­с­ни­ків за­со­бів ви­ро­б­ни­ц­т­ва оде­р­жу­ва­ти з бе­з­по­се­ре­д­ніх ви­ро­б­ни­ків фео­да­ль­ну ре­н­ту в ду­же рі­з­но­ма­ні­т­них фо­р­мах. Та­ким чи­ном, ви­ни­к­ну­в­ши во­д­но­час з фео­да­лі­з­мом, надалі, ро­з­ви­ваю­чись ра­зом з фео­да­лі­з­мом, крі­по­с­не пра­во на­бу­ло ду­же гру­бих і не­лю­д­сь­ких форм і бу­ло зни­ще­не ра­зом з фео­да­лі­з­мом.

Кріпосне право передбачало наявність досить сильної державної влади, здатної реалізувати головні його норми. Тому найважливішою умовою виникнення кріпосництва було існування централізованої державної влади в масштабах всієї країни або окремого князівства.

Найчастіше кріпосне право виникало в процесі розширення поміщицьких господарств та панщини, орієнтованих на виробництво сільськогосподарських  продуктів для продажу; прикріплення до землі селян, що відробляли панщину, переслідувало одну мету ­– припинити їх втечі . В деяких випадках передумовою виникнення кріпосного права було прагнення феодальної держави прикріпити селян до місця сплати державного податку або натуральних та грошових податків окремим феодалам.