З місією Константина та Мефодія пов’язаний початок слов’янського книжного просвітництва. Їх діяльніст прияла розвиткові словянського культурно-просвітницького процесу, який поширився на сусідні терени. Діяльність солунських братів знаменувала початок церковного просвітництва серед широких верств.
На першому етапі поширення книжної писемності словяни вбачали взалученні їх до християнства й зокрема в поширенні християнських творів спроби поставити їх у певну культурно-політичну залежність.
Головне завдання – щоб західнослов’янські племена за підтримки Візантії, в церковному та політичному відношеннях могли протистояти натискові Франкської імперії та папській курії.
Словянська писемність (повинна відповідати мові, на якій розмовляють) мала б засвідчувати, що словяни Ц-Сх Європи – велике етнічне угрупування, незалежне від грецької і тлатинської цивілізації, має спільну культуру. Започатковано словянську літературу завдяки цьому.
Старословянською мовою створювали релігійну, юридичну, історичну, географічну, медичну, природознавчу, худ.літ, видавали педагогічні настанови, накази, грамоти, документи.
Нова алфавітна система, створена Кирилом близько 863 р. – глаголиця (від старослов’янських «глаголь» – слово; «глаголати» – говорити) первісно поширилась у місцях діяльності братів-першовчителів. Графічна система знаків письма включала елементи грецького, латинського письма та ін., але мала свій оригінальний вид і відповідала характерним слов’янським фонемам того часу. В епоху Середньовіччя літери ототожнювалися з позначуваними ними звуками, а писемність – із відповідною вимовою.
