Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Початком, що об'єднує всі речі, виступають числові співвідношення, які виражають гармонію й порядок природи: «Всі речі суть числа».
Всесвіт, за Піфагором, — шароподібний і складається з десяти небесних сфер. У центрі Всесвіту розташований невидимий із землі «вогонь», який піфагорійці називають «вартовим Зевса». Навколо нього обертаються всі сфери, в тому числі й Земля. Кожна сфера є визначена числом і дає притаманний лише їй звук, в результаті космос в цілому являє собою гармонійний світовий хор.
Сократ
Вважав зайвим і неможливим вивчення природи і пояснення природних явищ. За Сократом, світ — творіння божества.
Демокріт
Демокріт учив, що світ не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інший завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів.
Платон
Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання. Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з «Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів
Орфіки
Орфические представления о космогонии и возникновении мира несколько отличались от традиционных греческих воззрений. По мнению орфиков, изначально было время (Хронос), которое сотворило эфир (светлую огненную стихию) и хаос (темную беспредельную бездну). Из этих двух субстанций Хронос создал серебряное яйцо, из которого вышел двуполый змей, носивший множество имен. В качестве первородного божества, заключавшего в себе зачатки всех отдельных миров, сущности остальных богов, всех органических существ и вещей, этот змей звался Протагоном и Фанесом, в ипостаси первопричины жизни он носил имя Эрос (Любовь), первым проявлением мирового разума считалась его женская сущность Метис. Это первосущество и было источником всего. Из верхнійполовины его яйца образовалось небо, из нижней — земля. Фа нес порождает Ночь, Ехидну, Урана и Гею, от которых происходят остальные боги. По совету своей матери Геи Зевс свергает Хроноса и поглощает в себя Фанеса. Таким образом, именно Зевс становится реальным центром Вселенной. Он создает младших богов и весь видимый мир.
Мілетська школа
Виникла в VI ст. до н.е. в м.Мілеті, була одним з осередківіонійськоїфілософськоїтрадиції. Основнимипредставникамибули Фалес (625-547 pp. до н.е.), Анаксімандр (610-546 pp. до н.е.), Анаксімен (588-525 pp. до н.е.).
Вченнямілетців про природний початок світупротиставляєтьсяміфологічнимуявленням про створеннясвіту богами з хаос). Міфи про богівмілетцівважаютьзайвимприпущенням про стороннісили, якісвітові не потрібні для йоговиникнення та існування. Міфолопчно-теогонічнетлумаченнясвіту у мілетцівзамінюється Логосом (у значенні "слово", "смисл", "судження", "задум", "порядок", "гармонія", "закон"). Даний термінмілетцямище не використовувався, їхнєвченняфактичновідповідаєголовнимвизначеннямпоняття "Логос". ВпершецейтермінувівпослідовникмілетськоїфілософиГеракліт, маючи на увазікосмічний порядок, якийзабезпечуєтьсянезалежнимвід людей і богів законом буття. В спробахвизначитипершопочатокціфілософиповністюще не відмежувалисявідміфологічноїтрадиціївикористовуватичуттєво-наочніобрази, тому зовніїхтекстинагадуютьміф, а не аналітичну систему понять. Уподібненняпершопочаткуособливійприроднійстихії, що доступна чуттєвомусприйняттю (це: вода — Фалес, повітря — Анаксімен, вогонь — Геракліт), продовжуєтрадиціїсамеміфологічногоопису. Протевже у Анаксімандрапоняття про "апейрон", який не даєтьсябезпосередньочуттям, а може бути ося-гненийлишерозумом, є кроком до сутопоняттєвоговідображеннясвіту. Апейрон, однак, ще не уявляється як поняттявзагалі, вінвизначається як найменшачастинка, першоречовина, яка з причин мікроскопічностісвоїхрозмірів не може бути відчутною.
Визначальнатенденціяцієїшколи — намаганнязнайтиневидиму простим оком єдністьу видимійбагатоманітності речей. Цяєдністьможе бути опанованатількирозумом. Причому вона розглядається як завждиіснуюча в безмежномуКосмосі. Першопочатокпороджуєвсюбагатоманітність речей, обіймає все існуюче, оформляючийого вупорядкований Космос, і керуєрухом та розвитком Космосу.
ПершіфілософиСтародавньоїГреціївизначилифундаментальнуфілософську проблему виникнення порядку, Логоса з Хаосу. Існування Логосу поряд з Хаосом суперечитьвизначеннямцихтермінів. ВирішенняданоїсуперечностіздійсненоГераклітомзавдякиствореннюпершоговчення про розвиток, зміни в світі через боротьбупротилежностей.
