Проблема українського етногенезу найсуперечливіша і найскладнішав сучасній науці. Основних течій є дві міграційна і автохтонна. Міграційна теорія побудована на визнанні руху як керівної засасади етнічного процесу. Найвизначнішим представником є Шахматов. В праці «древнейшие судьби русских племен» він вказує на Прибалтику як основу звідки рухи окремих племен. Птім на його думку вони пересилились на Віслу де заступили готів. А в 5 ст слов’яни перейшли на Пд. Основоположником автохтонної теорії є Хвостков, видатний археолог, був підтриманий Грековим, Рибаковим. Чеські і польські вчені розвинули західний, віслоодерський варіанти слов’янського етногенезу. Всі концепції можна класифікувати на: 1)автохтонні 2) міграційні. Перші мають більше прихильників, означають місцеве підгрунтя розвитку слов’ян. Її основоположником був літописець Нестор. Це Дунайська концепція Л Нідерле вважав ядром прислов’янських територій Волинь. А Шахматов виводив слов’ян з прибалтики. Спочатку вони розселились на Зх, а потім після розгрому гунів у 5 ст до н е рушили на Пд. У Радян історіографії була поширенаавтохтонність її фундаторами були Рибаков, Артамонов, Третяков.
