XIII—XIV ст. для народу України позначені завоюваннями, руйнацією, порушенням комунікацій між окремими землями. Основними джерелами з культури й побуту українців є, насамперед, "Галицько-Волинський літопис ", який учені датують 1211 р. — початком XIV ст. Тут, окрім історичних подій, описується одяг князя Володимира Васильковича, згадуються язичницькі вірування литовців, як-от: коли ідеш і зустрінеш зайця в дорозі, варто сподіватися на невдачу. Літописець багато уваги приділяє описам рослинності, природи загалом. Більш чітка визначеність у літопису щодо етнонімів народностей, які межують з українцями, - ляхів, литовців, угрів, чехів, половців, жмудь, ятвягів, татар, німців та інших. Вкрапляючи описи звичаїв, літописець змальовує завойовників — татар — як людей безбожних, із зовсім іншими звичаями. Цей період не багатий на етнографічну літературу, але розширюють знання про культуру й побут народу твори живопису, архітектура, народна пісенність, зразки усної творчості різних жанрів.
