Універсальна мова (загальний мову; лат. lingua generalis ) - мова, система термінів, визначених строго і однозначно, а тому допускають над собою чисто формальні операції. Така мова дозволила би замінити всі логічні міркування обчисленням, що проводяться, подібно алгебраїчним діям, над словами і символами цієї мови, однозначно відображає поняття. Концепція мови була запропонована Лейбніцем. Він же зробив спробу його створення.
Штучна мова — це мова, чия фонологія, граматика, та/або словниковий запас були цілеспрямовано створені особою, чи групою осіб. Це відрізняє штучні мови, від мов які розвивались еволюційно. Штучні мови створюються через багато причин, наприклад щоб спростити спілкування між людьми (міжнародні мови), щоб додати реалізму вигаданому світу, чи з інших естетичних міркувань(вигадані мови), для лінгвістичних експериментів .
Також до штучних мов належать спеціалізовані знакові системи для запису необхідної інформації із певних галузей науки і техніки. Серед останніх виділяються мови програмування.
Штучні мови поділяються на мови створені апріорі, та апостеріорі. Граматика та словниковий запас перших створюються з нуля, базуючись на уяві автора, чи на певних розрахунках, другі успадковують їх від природніх мов. Мови створені апостеріорі поділяються також на схематичні, у яких природній, чи частково природній словниковий запас змінюється щоб відповідати заздалегідь-встановленим правилам, і натуралістичні, у яких природні слова залишають своє нормальне звучання і написання. Есперанто в основному вважається схематичним, Інтерлінгва розглядається як натуралістична. Ідо представляють або як схематичну мову, або як компроміс між обидвома видами.
За призначенням штучні мови можна поділити на такі типи:
- Експериментальні мови створені з метою експериментів в логіці, філософії чи лінгвістиці.
- Міжнародні допоміжні мови створені з метою спрощення міжнародного спілкування
- Вигадані мови створені щоб додати реалізму в вигаданий світ, та з метою естетичного чи гумористичного ефекту.
Щоправда межі між видами мов доволі розмиті, і штучна мова може підпадати одночасно під кілька різних видів. Існують мови, розроблені таким чином, аби висловлювати максимум змісту з мінімальною складністю, наприклад, токіпона.
На сьогодні найпоширенішою штучною мовою з оригінальною літературою є есперанто.
Ще у 1887 році на основі найпоширеніших європейських мов та інтернаціональної лексики польський лікар, поліглот Людовик Лазар Заменгоф створив міжнародну універсальну мову – есперанто.
Есперанто – далеко не перша штучна мова, але з тих, що мали на меті вкоренитися в побут та міжособистісне спілкування (а не виключно професійна, як-от мови програмування), вона найвідоміша та найпопулярніша.
Есперанто – це спроба звести всі мови до спільного знаменника, вибудувати універсальний код спілкування з максимально простими правилами, легкий для вивчення, без винятків та складних конструкцій. Достатньо було б усім вивчити одну мову - есперанто, щоб без труднощів спілкуватися на будь-яку тему з ким завгодно у всьому світі. Звісно, моделюючи цю ідеальну схему, всі могли б вивчити якусь одну «живу» мову. Але перевага есперанто у тому, що, вивчивши її, всі опиняються в рівних з мовної точки зору умовах. Адже природні носії, скажімо, англійської, якщо взяти її за універсальну, матимуть значно більше переваг порівняно з тими, хто вчитиме її як іноземну. Есперанто ж – максимально нейтральна мова, адже не належить якомусь окремому народу чи країні, відповідно – не надає нікому преференцій. А також не несе в собі політично-культурної домінанти країни, яка є її «правовласницею». Та й вивчити есперанто значно легше, ніж мову зі своєю історією, оскільки у ній немає підводних каменів, інтеркультурних контекстів та підзмістів. За своєю структурою вона максимально логічна. Натомість всі «живі» мови пройшли тривалий шлях стихійного розвитку, внаслідок якого наситилися винятками з правил, протиріччями, багатозначностями та іншими недоліками, яких у міжнародній мові не мало б бути.
