{12.«Повчання» Володимира Мономаха.}
Повчання – літературний середньовічний жанр із виразною морально-дидактичною метою, яка розгортається у формі риторичних настанов. До ранніх повчань належать настанови своїм дітям князя В. М. феодосія Печерського, Мойсея Новрогодського. Володимир Мономах – київський князь, політичний і військовий діяч. На київський престол стаав 1113 р, провадив політику зміцнення Русі. Припинення княжих міжусобиць. Написав «Повчання» 1117.
Київському князю Володимиру Мономаху (1053— 1125) приписують «Повчання», яке збереглося в єдиному списку у складі Лаврентіївського літопису і вперше опубліковане у 1793 р. Мусіним-Пушкіним (1744—1817). Проте дотепер питання авторства залишається дискусійним. Існує гіпотеза, що цей твір був написаний на замовлення анонімним автором.
«Повчання» з літературного погляду цілком відповідає жанровому канону. В його основу покладено Книгу Псалмів, Нагірну проповідь Ісуса Христа. За змістом «Повчання» умовно поділяють на такі структурні частини:
1.Вступ, у якому розкрито обставини та мотиви написання.Для вступу характерне для тогочасного літературного етикету авторське самоприниження
2.посилання на Псалтир.
3. вибірка із повчань Василія Великого.
4.переказ основних настанов із Нагірної проповіді Ісуса Христа.
Напр – Мономах застерігає своїх дітей від обману та блуду, які знищують душу. Коли ж вони йдуть за даниною, то не повиння дщавата своїм підлеглим знищувати людей. До всіх ставитися з повагою не залежно від стану. Не забувати убогих, поважати старших.
5.автобіографічні спогади Володимира Мономаха
Ці спогади подібні до літописних зведень, але без датування.
6. молитви до Христа, Богородиці та Андрія Критського, якими завершується «Повчання», подані у формі цитат із Святого Письма.
У «Повчанні» Володимир Мономах постає освіченим державцем, лицарем, побожною людиною. У творі передано колорит тогочасної епохи, уявлення про те, що думали, якими емоціями та почуттями жила людність у Київській Русі.
