Літописання постало, коли до влади прийшов князь Володимир і запровадив християнство як державну релігію. Відтоді виникла потреба писемності.
Літописання виникає наприкінці X ст., коли за наказом князя Володимира почали робити перші літописні нотатки. Особливо активізувалася ця робота в роки князювання Ярослава Мудрого — 1019—1054 pp.
Російський філолог Олексій Шахматов виокремив у розвитку літописання чотири етапи. На першому (кінець X — перша половина XI ст.) був створений звід переказів про запровадження християнства на Русі. Другий етап (60—70-ті роки XI ст.) пов'язаний із діяльністю монаха Києво-Печерської лаври Никона. Натретій етап (кінець XI ст.) припадає створення нового зводу. Редактор зводу ( монах Іоанн) продовжив роботу Никона, доповнивши текст новими подіями, публіцистичними відступами, у яких дорікав князям за міжусобні війни. На четвертому етапі(початок XII ст.) звід був перероблений Нестором, який увиразнив діяльність князів Володимира та Ярослава Мудрого, розповів про заснування Печерської лаври. Свою роботу Нестор завершив 1113 р.
Більшість дослідників «Повісті минулих літ» вважає, що першу редакцію пам'ятки на початку XII ст. здійснив чернець Києво-Печерської лаври Нестор, але ця редакція не збереглася в оригіналі. Друга редакція увійшла до складу Лаврентіївського та Радзивіллівського літописів.
Третя редакція «Повісті минулих літ» відома у складі Іпатіївського літопису: Іпатіївський (XV ст.) та Хлєбни-ківський (XVI ст.) списки. Ця рукописна книга має назву «Літопис Руський». Колись вона належала Іпаті-ївському монастирю. Нині зберігається в Петербурзі. Літопис складається із трьох частин: «Повість минулих літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис.