Модальність оповіді визначається подробицями викладу й інформуванням про події. (Скажімо, у детективі неповне інформування про події часто триває аж до самого кінця оповіді: найголовніше від нас приховують.) Основна відмінність тут – у викладі подій з різних точок зору. Ідея точки зору в оповіді належить до Генрі Джеймсу й була розроблена в англо-американській критиці: йдеться про те, що події в романі можуть викладатися не від імені всевідаючого автора, а через ті відомості, які могли мати про них ті чи інші персонажі. Женетт, переглядаючи цю проблему, впроваджує важливе розмежування питань «хто бачить?» і «хто говорить?». Організація мовлення в тексті може й не відповідати колу поінформованості свого умовного джерела (оповідача; персонажа, який оповідає): оповідач може говорити «від себе», а не від імені персонажів, але наводити не всі факти, а лише ті, що відомі деяким героям. Тому двозначний термін «точка зору» пропонується замінити більш точним терміном фокалізація: оповідання порівнюється з оптичним приладом, який налаштовується на точку зору того чи іншого персонажа, і це, загалом кажучи, не пов’язане з тим, від чийого імені воно ведеться. Фокалізація буває нульовою (всевідаючий автор), зовнішньою («біхевіористське» оповідання, яке характеризує персонажів лише із зовнішньої позиції) і внутрішньою (оповідання «очима» того чи іншого персонажа або персонажів). Фокалізація може змінюватися в ході оповідання; внутрішня фокалізація щодо одного персонажа є зовнішньою фокалізацією щодо іншого персонажа.
