В античні і середньовічні часи літературознавство функціонувало у формі ідей та поглядів на словесне мистецтво. Лише з епохи Відродження почала формуватися методологія дослідження літературних явищ. Метод -у літературознавстві — система наукових засобів пізнання і тлумачення літературного феномену, спосіб його розуміння і висвітлення. Формується він у процесі осмислення словесних творів і залежить від світогляду та естетичних смаків інтерпретатора, які підлягають основним засадам суспільної свідомості або вступають із ними в суперечність, чим забезпечується оновлення методу або вироблення нового способу пізнання. Прихильники конкретного методу можуть об’єднуватися в наукову школу (лат. всЬоІа — учена бесіда), яка генерує дослідницький досвід та утверджує засади вивчення словесного мистецтва.
Міфологічна школа.На початку XIX ст., коли у художній творчості Європи домінував романтизм, у літературознавстві зародилася міфологічна школа. У сучасному літературознавстві міфологічна школа переформатувалася в неоміфологізм (на основі вивчення словесності давніх культур у працях Дж. Фрезера, Е. Тейлора, Дж. Кемпбелла, Ж. Дюмезіля) та міфологічну критику (міфоаналіз), репрезентовану концепцієюпро архетипи і тлумаченням міфу як транс-історичного чинника художньої творчості . В українському літературознавстві за радянських часів міфологічні студії не розвивалися, дослідники займалися здебільшого проблемою взаємодії літератури і фольклору. Культурно-історична школаТеоретичною основою культурно-історичної школи став позитивізм. Виник він у 30-ті роки XIX с, проголосивши єдиним джерелом пізнання емпіричні відомості, почерпнуті в конкретному національному і соціальному середовищі. Засновником цієї школи є французький учений Іполит Тен ,який спирався на філософію позитивізму та історизм ,естетику біографічний метод . У трактуванні представників цієї школи культура — соціальна пам’ять людства, суспільний продукт діяльності людей. Тільки в її лоні художній твір виникає й реалізовує себе як соціальний феномен, може бути прийнятим і зрозумілим. Літературу вони усвідомлювали як частину загальної духовної культури і розглядали у зв’язку з іншими видами мистецтва. Прибічниками культурно-історичної школи в Україні були М. Костомаров, М. Петров, М. Сумцов, М. Дашкевич, М. Драгоманов. Психологічна школаПсихологією письменника і психологізмом зображення в літературному творі переймалися представники біографічного методу і культурно-історичної школи. Однак системні основи психологічної школи у літературознавстві сформувалися наприкінці XIX ст. Про те, що художня творчість відображає внутрішній світ митця, стверджував і О. Потебня. Тому естетичну природу творчості слід шукати у психології («душі»), де народжується слово як модель сприйнятих органами чуття реалій дійсності, виражаючи думку і почуття у формі образу, здатного впливати на свідомість інших людей. Найважливіший елемент у структурі слова — внутрішня форма, яка є джерелом утворення нових слів, основою образності мови і художності літературного твору. Така структура дає змогу розкривати психологію творчості, психологію сприйняття художнього твору, з ’ясовувати особливості його поетики.
