терцина – це тривірш, написаний у розмірі 11-искладового вірша, близький до 5-истопного ямба. 1-й вірш римується з 3-м, 2-й – з 1-м і 3-м наступної строфи. Поезія завершується окремими віршем, що римується з 2-м віршем останньої терцини. Окрема терцина не є окремою строфою, оскільки не має завершеності. Кожна поезія в терцинах є однією великою строфою, побудованою за формулою: 3∙n+1, де 3 – кількість віршів у терцині, n – кількість терцин, 1 – заключний вірш. Терцина стала витвором Данте (“Божественна комедія”). Терцина була поширена у європейській поезії: Аріосто, Кардуччі, Д’Анунціо; Боскан; Рюккерт, Шаміссо, Г. фон Гофмансталь, Х.-М. де Ередіа; у слов’янській поезії:Пушкін, Міцкевич, Словацький; в українській – П. Куліш, І. Франко (пролог до “Мойсея”, лірика), Ю. Клен (“Попіл імперій”).
Терцина-мініатюра – мінімальне чило віршів у терцині нараховує 7 (якщо n = 1, тоді терцина перетвориться на катрен).
сонет нараховує 700 років свого існування. Творцем сонета вважають Петрарку, хоча насправді він з’явився за 100 р. до появи Петрарки. Своїм походженням сонет завдячує сицилійській школі поетів, що існувала при дворі Фрідріха ІІ (1215-1250). Перші датовані сонети належать нотареві за фахом Джакомо да Лентіні (Якопо да лентіно). Згодом до сонета звертався Данте (укр. переклади І. Франка, М. Ореста, М. бажана, Д. Павличка), Петрарка ( пер. М. Зерова, М. Ореста, І. Качуровського, Г. Кочура, Д. Павличка).
Відповідно до різних варіантів, сонети поділяють на 3 групи:
- італійсько-французький сонет: терен розповсюдження – Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Польща. Головна ознака (відмінна від німецько-російського) – силабічний вірш. Це строфа, що складається з 14 пов’язаних римами довгих віршів (10-искладовий – італ., іспан., 12-искладовий – франц.). умовно поділяється на 2 “катрени” (2 чотиривірші) і 2 “терцети” (2 тривірші). Звичайно сонет має 4 рими. Другий “катрен” обов’язково має ті самі рими, що й перший. Рими “терцетів” – вільні і можуть повторювати рими “катренів” (повністю/частково). Таким чином, система римування має такий вигляд: baab baab ccd ede.
- англійський (шекспірівський) сонет: строфа складається з 3-х “катренів” і 1-го “дистиха”. У такому сонеті не потрібно, щоб рими 1-го “катрена” повторювали рими 2-го; “терцетів” немає взагалі. З к. ХVІІ ст. англійська поезія повертається до італ.-франц. форми строфи, зберігаючи силабо-тонічний розмір. Система римування має такий вигляд: abab cdcd eheh ii.
- німецько-російський сонет – силабо-тонічна строфа, звичайний розмір – 5(6)-истопний ямб. Рими 2-го “катрена” ті самі, що й 1-го; рими “терцетів” є вільними. Як правило, сонет має 4 рими.
Сонет, проіснувавши майже незмінно усі 700 р., від Середньовіччя до сучасності, є естетичною вартістю, незалежною від часу і простору. Сонет є відбитком туги людини за досконалістю, тією точкою, де людині найближче пощастило підійти до естетичного абсолюту.
вінок сонетів – найбільша і найскладніша у світовій поезії строфа, яка нараховує 210 віршів. Складається з 14 пов’язаних між собою сонетів і 15-го або 1-го, що зветься маґістрал, і є ніби вузлом, що в’яже докупи ланцюг з 14-и сонетів. Кожен вірш маґістрала повторюється двічі: 1-й – як 1-й першого сонета і останній 14-го; 2-й – як останній першого сонета і перший 2-го; 3-й – як останній другого сонета і перший 3-го. Перший вінок сонетів датовано 1833 р. (опубліковано 1834 р.) – твір словенського романтика Франца Прешерна. Відомий у рос. поезії (В. Брюсов, В. Іванов, М. Волошин). В укр. поезії представлений творчістю М. Жука, В. Бобинського, Л. Мосендза (“Юнацька весна”), О. Тарнавського (“Життя”), Б. Кравціва (“Дзвенислава”)
