Текст — це змістова, структурно-граматична єдність речень, груп речень, параграфів, розділів та інших мовленнєвих одиниць, у яких ширше і повніше, ніж у реченні, розгортаються і конкретизуються думки, воля, почуття.
У мовленні тексти часто утворюються не лише з речень, а скоріше з їх сукупностей. Бо інформація реченнями не тільки повідомляється, але зміст повідомлення розгортається, тобто навколо змістового стрижня з'являються додаткові повідомлення-речення. Іноді такий змістовий стрижень розподілений між двома, трьома реченнями в тексті. Характерними ознаками тексту є синтаксична єдність, зв'язність складових одиниць, певна інтонаційно-змістова спільність.
З погляду змістовності текст сприймається як закінчене, об'єднане спільною темою змістове ціле. Текст також є продуктом цілеспрямованого мовленнєвого акту.
Текст художнього твору являє собою складну багаторівневу цілісну структуру, створену із мовного матеріалу і наповнену таким обсягом різнотипної інформації, який, на думку вчених , не може передати текст будь-якого іншого стилю. Це зумовлено, з одного боку, тим, що мовні одиниці всіх рівнів, перебуваючи у тісному зв'язку і взаємодії, творять детерміновану автором "внутрішню композиційно-смислову єдність" , кожен елемент якої і вся система в цілому набувають особливого семантичного навантаження, а з іншого — властивістю самої мови породжувати "проективні" форми:. текст художнього твору може нести не тільки інформацію про факти, події, процеси об'єктивної реальності, факти і образи, створені уявою митця, не тільки передавати ставлення до них персонажів і автора, а й містити приховану інформацію, яка випливає з усього тексту і не має спеціального мовного вираження. Цю глибинну інформацію, що сприймається адресатом (читачем, слухачем) на основі співвіднесення вербально вираженого змісту з контекстом і мовленнєвою ситуацією, називають підтекстом.
Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу. У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає близький К. (фрази, епізоду, ситуації) та широкий К. (твору, творчості письменника).
Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання. П. існує тільки у зв’язку зі словесно вираженим змістом, супроводить і водночас частково чи повністю змінює його. П. зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів – відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети тощо. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові – семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні – викликати асоціації, набувати додаткових значень внаслідок взаємодії з іншими мовними одиницями в структурі тексту. Сприймання підтекстової інформації можливе лише на основі усвідомлення цих супровідних нашарувань на пряме значення компонентів висловлювання. П. можливий у розмовному ("Такий вже розумний, що далі й нікуди!”), публіцистичному мовленні (Протягом трьох з половиною століть Україна постійно відчувала силу обіймів "старшого брата”), та найбільш властивий він художнім творам
Контекстуальними синонімами називаються слова та вирази, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них або, інакше кажучи, непрямому, переносному значенні. Наприклад: лис, змія, лев (стосовно людини), голова (стосовно розумових здібностей людини) і т. д. Слово, що використовується в невластивому для нього — переносному — значенні, традиційно позначається також терміном «троп.
До основних, найбільш уживаних можуть бути віднесені такі тропи, як метафора, іронія, гіпербола і літота. До цього ряду примикають також епітет і порівняння.
Порівняння-словесний вираз у якому ,уявлення про зображ.предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом ,таким,що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вигляді.Має тричленну будову:1.предмет порівняння.2.образ.3.ознака ,за якої здійсн.порівняння:Просте порівняння-порівнювальні ознаки зіставляються за одним чи кількома критеріями,Поширене порівн..-порівнювальні предмети зіставляються кількома критеріями,Приєднальні порівн.-спочатку подається предмет,а потім коли тема вичерпується ,подається образ,або навпаки,Заперечуване порівняння-порівн.побудоване не на зіставленні ,а на протиставні предмети.
Метафора-полягає в перенесені властивостей та ознак певного преді.,явища,аспекту буття ,на інші за принципом уподібнення або розподібнення.Залежно від співвідношення зіставл.предм.виділ.4 види метафор:1.заміщення живого живим,2.заміщення неживого неживим,3.заміщ.неживого живим,4.заміщ.живого неживим.Іронія-слово або словесний зворот наділені змістом протилежним їхньому буквальному значенні.Різновиди іронії:1.антифраз-слова ,які позначають поняття протилежн.зображуваному.2.астеїзм-придворна форма витонченої насмішки,ставлення у формі осуду.3.сарказм-жорстока викривальна насмішка.Гіпербола-в основі гіпер.лежить елемент абсурдності ,протиставлення здорового глузду.Літота-словесний зворот в якому ознаки описуваного предмета подаються із надмірним применшенням .Епітет-образне ,а не логічне означення наділене часто переносним значенням.Постійний епітет-характер.для фольклору ,означ.які постійно супроводжуються означу вальні предмети і поняття.Класифікація епітетів :1.зображувальні (у епічних творах)2.виражальні(у ліриці)3.оцінні(у ліриці).Веселовський впровадив термін ,синкретичні епітети –в основі яких лежить явище худ.синестезії.
