Час відпочинку - це встановлений законом час, впродовж якого працівники вільні від виконання своїх трудових обов'язків і який вони можуть використати на власний розсуд.
Види часу відпочинку:
1) перерви протягом робочого дня для відпочинку і харчу¬вання не більше 2 годин. Надається як правило після 4 годин роботи;
2) щотижневий відпочинок (вихідні дні). При 5-денному робочому тижні - 2 вихідні дні, при 6-денному - 1 день;
3) святкові та неробочі дні (їх перелік дано у ст. 73);
4) щорічні відпустки. Відпустка за перший рік роботи надається після 11 місяців безперервної роботи, а за 2-й і наступні роки - у будь-який час відповідного року роботи. Поділ відпустки дозволяється на прохання працівника за умови, щоб її основна частина була не менше 6 днів (для осіб до 18 років - 12 днів).
Види відпусток: а) основні; б) продовжені; в) додаткові; г) спеціальні.
Основна відпустка - не менше 15 робочих днів. Продовжена відпустка (понад 15 днів). Право на неї мають:
- особи віком до 18 років (мають право на відпустку в один календарний місяць);
- працівники науково-дослідних, навчальних і культурно-освітніх закладів;
- постійні працівники лісової промисловості і лісового господарства;
- деякі категорії працюючих інвалідів. Додаткові відпустки надаються:
- працівникам, зайнятим на шкідливих виробництвах;
- працівникам з ненормованим робочим днем;
- жінкам, які мають дітей до 12 років, та ряду інших категорій працівників.
(Глава V. Час відпочинку. Ст. 66 - 84).
