Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна в оренду, надання послуг тощо).
Умови дійсності правочину є такі:
1) суб'єктний склад.
Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний у судовому порядку недійсним. Відповідно, юридична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом;
2) зміст правочину не повинен суперечити закону.
Умови правочину повинні відповідати як вимогам закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не буде вважатися дійсним і договір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України "Про трансплантацію" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів за винятком крові та спинного мозку. У п. 1 ст. 203 ЦК також передбачено, що зміст правочину не повинен суперечити "моральним засадам суспільства".
3) форма правочину повинна відповідати закону.
Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.
Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати має бути у письмовій формі, оскільки в іншому разі бухгалтерія сторонній особі Гроші просто не видасть, а, відповідно, договір купівлі-продажу квартири має укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства;
4) єдність волі і волевиявлення сторін.
Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.
5) здійсненність правочину.
Правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.
Нікчемним правочином або абсолютно недійсним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Такий правочин не породжує передбачених законом правових наслідків і, за загальним правилом, визнання його недійсним, у суді не вимагається окрім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК України).
До абсолютно недійсних (нікчемних) належать правочини:
- вчинені з порушенням обов'язкової письмової та нотаріальної форми (статті 218, 219, 220 ЦК);
- вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, окрім випадку, коли вчинення такого правочину згодом було схвалено батьками (усиновителями), опікуном (ст. 221 ЦК);
- вчинені без дозволу органу опіки та піклування у випадках, коли така згода повинна бути обов'язковою, окрім випадку" якщо судом буде встановлено, що такий правочин відповідає інтересам підопічного (ст. 224 ЦК).
- вчинений недієздатною фізичною особою, окрім випадку, коли такий правочин схвалено опікуном чи буде доведено, що він учинений на користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК);
- правочин, що порушує публічний порядок, тобто правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, знищення майна фізичної чи юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним (ст. 228 ЦК);
- удаваний правочин (ст. 235 ЦК). Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК). Тобто у даному разі завжди має місце правочин, який сторони вчинили фактично, і правочин, який сторони вчинили формально-юридично з метою замаскувати справжній правочин.
- фіктивний правочин (спи 234 ЦК). Фіктивний правочин - це правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, тобто правочин "про людське око". На відміну від загального правила фіктивні правочини визнаються недійсними судом.
