Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести:
Законність змісту правочину.Здатність суб’єкта правочину до його вчиненняВільне волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі.Відповідність форми вчинення правочину вимогам закону.Спрямованість правочину на настання правових наслідків.Захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних осіб.Розрізняються два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані.
Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом, він є нікчемним правочином. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
З іншого боку, оспорюваним правочином є той, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано. Якщо сторони не приступили до виконання правочину, то він і не підлягає виконанню, тобто жодна зі сторін не вправі вимагати його виконання. Якщо ж правочин вже виконано повністю або частково (передано майно, сплачені кошти), то наслідки є такими:
1) повернення кожною зі сторін недійсного правочину другій стороні у натурі всього, що вона одержала на його виконання.
2) за неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодування вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
3) відшкодування збитків, завданих стороні правочину або третій особі, вчиненням недійсного правочину;
4) відшкодування моральної шкоди стороні недійсного правочину або третій особі;
