Головне місце відведено розповідям про чаклунство відьми Мерої. Не зважаючи на нещастя Луція у шкурі осла: побої мордування голодом, кари, зграї вовків, скажені собаки; не вгамовується його природна допитливість. Личина віслюка дає йому можливість бути свіяком усіх неподобств, вникнути в потаємні причини вчинків. Луцій щиро співчуває скривдженим, безправним, але підкреслює у рабах лише негативні якості: лінощі, боягузство, зрадливість, злодійкуватість. Апулейвикриває негідний спосіб життя розбещених жерців Кібели з сарказмом та відразою, бо сам шанував Єгипетських богів.
Часто використвує доброзичливу іронію. Пародійна майстерність у промовах героїв – з пафосом, засобами ораторського мистецтва. Ораторами постають навіть розбійники. У романі переплітаються реальне життя з фантастикою, віра в божества і чорнокнижництво, мораль життя та критика його вад. Мова письменника барвиста та різноманітна: від простолюдної до вишуканої. Багато синонімів , що затемнює зміст, архаїчних виразів, грецьких запозичень, приказок, афоризмів. Часом вірші в прозі –мелодійні, витончені.
Велику культурно-історичну цінність мають описи, пов’ящані з релігією та театром.
Апулей. "Метаморфози або Золотий осел" - римський роман, сюжетно пов'язаний з грецькою повістю, з жанром "мілетських оповідань". Релігійно-філософське осмислення життя, моральна ідея роману. Поєднання фантастики, фольклорних сюжетів та реалістичного опису життя провінційного суспільства Риму. Вставні новели. Казка про Амура і Психею. Манерно-риторичний стиль оповіді; стильові елементи народної поезії. Епічний гіперболізм, поетичні формули, повтори. Роль фантастичних мотивів.
У творчості Апулея втілені найхарактерніші риси античної літератури ІІ ст. н.е. Він уродженець Африки, роки життя (бл. 125 р. – бл. 180 р.). Учився в Карфагені та Афінах, бував у Римі. Прославився Апулей романом “Метаморфози” або “Осел” (11 книг). За його доби модною стала філософія про переселення душ. Захоплені сучасники називали книжку “Золотим ослом”, і ця назва збереглася.
Це прозовий твір, в якому йдеться про сучасну автору людину. Розповідь від першої особи має наблизити героя до читача. Автор розповідає, що захопився магією, потрапив до однієї жінки-чаклунки, служниця якої покохала його та обіцяла показати, в який спосіб хазяйка перетворюється на пташок.
Побачивши те диво, Луцій бажає випробувати на собі чудове зілля, але коханка переплутала начиння, і невдаха став ослом. Проте не перетворення становлять зміст “Золотого осла”, вони лише обрамовують збірку оповідань – побутових, авантюрних, еротичних.
Пригоди багатого грека Лукія (або Луція), який став ослом, написані в дусі буфонади (буфонада — блазенство, стиль комедії, побудований на прагненні виконавця максимально підкреслити зовнішні характерні ознаки персонажа, схильність до різких перебільшень (гротеску). Для цього виду комедії характерна утрирувано-комічна манера акторської гри, яка дуже часто залучає фізичне насильство або дії. (Наприклад, коли актора б’ють сковородою по голові, або коли він наштовхується на повній швидкості на стіну)). Його б’ють, примушують тягати важкі мішки, він виступає в цирку. Буфонада не позбавлена сатиричних нот. Ніхто не соромиться осла, а Луцій продовжує все розуміти, як людина. Свідок, про якого не підозрюють – такий прийом дає змогу показати життя зі споду.
У “Метаморфозах” Апулея поєднуються нестримна фантазія і скрупульозна точність у докладних описах подробиць буденного життя.
Дослідники фіксують елементи містики, зокрема на сторінках останньої книжки. Луцій знову стає людиною за допомогою єгипетської богині Ізіди, культ якої за доби Апулея набуває виняткового поширення.
У книжці дванадцять вставних новел, кожна має завершену композицію. Несхожа з іншими новелами поетична казка “Амур і Псіхея”. (Українською мовою казку переклав І.Франко). У казці Апулей поєднує реалістичні картинки, травестію, фантастику. Тут співіснують пародійний і романтичний плани:
Твори Апулея мали величезний вплив на подальший розвиток європейського роману. Уміння будувати захоплюючий сюжет, надавати художнім образам переконливості та привабливості, максимально майстерне використання можливостей мови, психологічність зображення персонажів тощо сприяли успішному розвиткові такого жанру нової літератури, як роман.
Роман Апулея написаний своєрідним стилем, у якому примхливо переплітаються реальне життя і фантастика, віра в божества і чорнокнижництво, мораль задоволеної життям людини і критика окремих його вад. Відповідно й мова письменника надзвичайно барвиста та різноманітна.
\Афродіта була розлючена неймовірною красою царівни Псіхеї (у перекл. з грец. — «душа»). За наказом бога Аполлона дівчину відвели на вершину гори та залишили саму. І Зефір своїм м'яким подувом забрав її у чудову долину, в палац Амура, котрий і став її чоловіком. Але він ніколи не з'являвся до неї вдень, а лише вночі. До того ж, вона змушена була пообіцяти йому, що не намагатиметься дізнатися, хто він такий. Але Психея порушила обіцянку та надовго і трагічно втратила його. їй довелося зазнати багато горя, мук, перш ніж вона вистраждала собі прощення і стала безсмертною богинею, визнаною всіма богами дружиною Амура.
Автор розраховував на алегоричне тлумачення цієї новели і розумів біди та радість Психеї як падіння та відродження людської душі. Серйозне та смішне в новелі контрастно поєднане, як і в головному сюжеті. Ненав'язливо, легко та жартівливо повчає свого читача римський автор. Людство оцінило його, і поетична казка про Амура та Психею полонила поетів, художників, скульпторів, які створили чимало чудових творів на цей античний сюжет.
Відразу після появи «Метаморфоз» було звернуто увагу на символічну паралель між долею головного героя Луція і Псіхеї. Вона так само, як і Л., поплатилася за свою цікавість , змушена була пройти через тяжкі випробування і, нарешті, знайшла своє щастя. П. інтерпретували навіть як образ душі Луція, що пройшла шлях від таємних низьких пристрастей до любові, освяченої богами.
____________
Люцій почув історію про Псіхею, підслухавши розповідь одного злочинця чи грабіжника під час святкування. На цей момент він вже перебував в обліку осла, та здатність розуміння людської мови він не втратив. Він був вражений таким розвитком подій, та мабуть і не усвідомив того важливого. Він не усвідомив того, що якщо у цій історії заглибитися трохи далі, він би міг побачити ті страждання та безвихідність положення яке мала Психея, у своєму житті. Вони обидва прагнули знайти порятунок від власного занепаду, та дістатися до поставленої цілі. Для Психеї це означало бути разом з коханим, а для Люція – знову перетворитися на людину, щоб знову бути разом зі своїми близькими. Іншим порівнянням може слугувати перешкоди, що траплялися на їхньо му шляху. У Психеїному випадку це були завдання Венери, які не підлягали до виконання, без допомоги дива. У луцієвому випадку- незмога дібратися до куща з цвітучими трояндами, які врешті решт знали б накладенні на нього чари. І в самому завершенні, обидва герої все ж залишаються щасливими. Псіхея, через кількісні страждання та перешкоди, залишається х амуром на згоду всім, Венера приймає її у своє коло. Луцій, через молитву до богів, отримує шанс повернути людський облік, що йому і вдається зробити у завершенні його історії.
