Аттична комедія — давньогрецький драматичний жанр, за допомогою якого в гостросатиричній, дотепній формі висміювалися людські пороки. Назву отримав від Аттики, осереддям якої були Афіни. Тогочасна літературна критика розрізняла три різновиди А.к., сприйняті пізнішим європейським літературознавством: давній (486-404 до н.е., від Великих Діонісій до поразки Афін у Пелопоннеській війні), середній (404—336 або 323 до н.е., тобто до початку походів Олександра Македонського або до року його смерті), новий, розквіт якого припадає на останню чверть IV — перші десятиліття III ст. до н.е. Давній А.к. притаманна соціальна заангажованість, політична сатира, гротескно-фантастичний сюжет (комедії Аристофана, Кратина та ін.), середній — міфологічна травестія, стереотипні маски вояка, гетери, кухаря та ін., нова А.к. зосереджувалася на сімейно-побутових мотивах, зокрема, на темі збезчещеної дівчини та покинутих дітей (Менандр, Філемон та ін.)... Передумови зародження і розвитку нової аттичної комедії. Особливості нової аттичної комедії: наявність драматичних елементів, психологічна розробка характерів, відмова від казково-міфологічних і політичних сюжетів, родинно-побутова тематика, прагнення до реалістичності зображення. Основною особливістю нової комедії була відсутність хору, котрий був би органічно пов'язаний із розвитком дії,- хор виступав тільки в антрактах .В пролозі новій комедії давалося короткий ізло -ються подій, що повинно було допомогти глядачу розібратися в складності,певної інтризі.
Іншою особливістю нової комедії балу її гуманно-філантропічна направленність. В кращих творах проводилися переді -ші ідеї елліністичної філософіі. Недивлячись на відсутність політо -чеської тематики, у новій комедії одержували відображення такі важливі проблеми, як методи виховання, ставлення до жінки, до представителям різних станів, до чужестранцам.Прічем постійно проповідувались більш м'які, більш гуманні відносини між людьми.
Нова аттична комедія користувалася величезним успіхом у публіці. Гдядачів приваблювало те, як розробляється навіть банальний сюжет або звична маска: пружиною дії стала спритно влаштована інтрига, розвиток якої велося тонко і майстерно.
______________________________
Творчість Менандра як яскрава сторінка в історії розвитку античної комедії: мовою комедій Менандра був аттичний діалект, що виразно тяжіє до розмовної мови освічених кіл Афін. Деякі герої відзначені індивідуальним мовним стилем, у «Щиті» навіть пародіюється дорійський діалект, вкладений у вуста псевдолікаря. Менандр уникає усілякої вульгарності у висловлюваннях, залишаючи елементи грубуватого комізму лише в сценах з кухарями і рабами. Нечасті в нього натяки на сучасні йому особи і події, при наявності розробленої економічної тематики відсутні політичні алюзії, хоча Менандр уміє реалістично відтворити тло як сценічних, так і подій, що відбуваються за сценою. Він чудово відтворює риси побуту, розбирається в суспільних інститутах і законах, що неодноразово обумовлюють дію п'єси («Щиті» і «Сікіонець»).
_________
Процес розвитку драматичного мистецтва в Афінах завершила нова аттична комедія. Вона пішла шляхом, накресленим Евріпідом у трагеді, - шляхом максимального наближення до життя, зображення реально-типових подій та персонажів. Позбавляється одверто комедійних засобів і включає драматичні елементи, ідучи таким чином до побутової драми. Майже цілком відмовляється вік казково-міфологічних і політичних сюжетів. У нових суспільних умовах єдиною темою, яку можна було розробляти, залишалася нейтральна родинно-побутова тема, тому нову комедію часом так і називають – родинно-побутовою. Зникає уїдлива сатира, що замінються доброзичливим викриттям людських вад. Заглиблюється в побутові відносини людини, ідеалізує дійсність. 2 головні теми:тема визволення дівчини з рук лихваря-звідника; тема загубленої або підкинутої, а пізніше знайденої дитини. Закоханий юнак, хвальковитий воїн, старий батько юнака, ливар-звідник, дівчина, в яку він закоханий(гетера), раб юнака, інший раб, служниця, годувальниця.
Глядачів найбільше цікавили схема і розвиток інтриги, а не знайомий сюжет чи образи. Поглиблена психологічна розробка характерів героїв. Намагалася підтримати людину, прагнула вдихнути в неї сили, віру в себе. Стає серйозною, ігнорує елементи грубого комізму, герої поводять себе на сцені значно стриманіше, ніж у ранній комедії. Хор зберігся, але мінімально, у самій дії він участі не брав і з’являвся лише між актами комедії. Менандр, Філіппід, Філемон, Діфіл.
___________________
Творчість Менандра не лише обумовлена, а й значною мірою обумовила ідейно-естетичну парадигму "нової аттичної комедії" - найвищого злету елліністичної літератури. На відміну від "старої аттичної комедії", в якій ставилися передовсім політичні й філософські проблеми, нова аттична комедія розробляла переважно сімейно-побутову, любовну або моралістичну проблематику. У комедіях Менандра відсутні політична злободенність і фантастичні елементи старої комедії, а переважають теми любові і сімейних відносин. Сучасник Александра Македонського і тривалих воєн його спадкоємцями, Менандр не торкається у своїх п'єсах політичних подій епохи; соціальні проблеми розглядаються лише з погляду особистої і сімейної моралі. Уже сама постановка таких питань, як про права дитини, несправедливості різної моралі для чоловіків і жінок, моральності раба, знаменує розпад укладу життя «держави-міста» і наростання індивідуалістичного світовідчування еллінізму. Розробляючи еротичні теми, Менандр широко користується прийомами трагедії Евріпіда, переносячи міфологічні сюжети в сучасне йому середовище. Нова комедія і п'єси Менандра відрізняються від древньої комедії тим, що в них відсутня партія хору і вони обходяться без пісень і танців як частини дії. Немає тут і каламбурів з непристойностями, якими щедро користувалася древня комедія. Одноманітність фабульних елементів (спокушена дівчина, загублені діти, і їх впізнавання батьками тощо) і типових фігур комедії (раб, трутень, гетера та інші) Менандр пожвавлює поглибленою розробкою характерів, що і обумовлюють розвиток дії (на відміну від інших представників «нової» комедії, які розробляли головним чином інтригу), і митецькою технікою діалогу. Антична критика особливо цінувала в комедіях Менандра реалістичне зображення характерів. Відчутний вплив на формування його творчої манери справив Феофраст, який у роботі "Характери" вивів 30 мініатюрних портретів людей. Він продовжував традиції описової етики, розробленої Арістотелем. А в комедіях Менандра знаходимо неначе художнє втілення вчення Арістотеля про необхідність дотримання людьми у їхній поведінці "золотої середини": не слід бути ані занадто відлюдькуватим, ані занадто ревнивим, ані занадто нестриманим тощо.
