Міфи починають виникати на зорі існування людського суспільства у всіх без винятку племен. Цей час збігається з початком розвитку первісно-родового суспільства, коли людині були зрозумілі лише общинно-сімейні відносини. Навіть і зараз у окремих сучасних племен,в силу різних історичних обставин відсталих у культурному розвитку міфи продовжують лишатися важливим чинником їхнього життя і визначають ставлення людей до навколишнього світу.
Є два магістральні погляди на природу та характер міфу: культурно-історичний та ідеалістичний. Згідно з першим міф виник тому, що люди, що люди в сиву давнину не могли пояснити явища Природи, відтак «офантазувати», наділяли її вигаданими формами. Отже,міф зрештою віддзеркалює реальний побут прадавньої людини. Ідеалісти по-своєму спростовують культурно-історичний погляд на міф. Передусім,на їх думку, людський розум не може сповна пізнати дійсність – природну і божу. Таким чином, у матеріалістів міф є віддзеркаленням людського побуту, у ідеалістів – одкровенням, законом вищого Розуму, Духу, Бога.
У процесі історичного розвитку людського суспільства ці божества обростають обрядами, культовими дійствами з принесенням жертв, якими нібито можна було задобрити ці божества, просити в них заступництва. (Це також пояснює появу богів – кожен античний бог уособлює в собі певну силу, яка на той час здавалася незрозумілою чи яку не могли пояснити люди. Так,наприклад, Зевс – цар і бог людей, шанувався як символ природи;Посейдона – володар моря; Деметра – богиня родючості, хліборобства та шлюбу,Афродіта – богиня вроди та кохання та багато інших. Специфікою богів є також їхня схожість до людей, а саме родинні зв’язки та стосунки. (можливо це забезпечувало краще розуміння) Давньогрецький міф у зародку містив у собі пізнішу філософію, поезію, науку, психологію…,і сприймався він у ті часи не як казка,а як Закон, найвища мудрість, і ставлення до нього було дуже серйозним.
Miф — це вигадана розповідь, яка передає уявлення наших предків про всесвіт, природу, богів, демонів тощо. Міфи є одним з найдавніших видів фольклору. Вони були поетичними, образними, яскравими i зрозумілими. Їх століттями переказували від покоління до покоління, завдяки чому вони збереглися в пам'яті наших предків. МІФ— вигадане оповідання, в якому явища природи або історичні події зображуються й з'ясовуються в персоніфікованій формі. Міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Міф – це колективна свідомість. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. __________________
Уже давньогрецька міфологія дійшла до нас здебільшого не в науково надійних описах чи записах, а в її літературному, історичному, філософському переосмисленні, у творчості Гомера, Гесіода, Піндара, Есхіла, Евріпіда, Каллімаха, Ликофрона, Вергілія та ін. Коли в добу Європейського Відродження зріс інтерес до античної спадщини, імена давньогрецьких богів і героїв та розповіді про них стали поширеними в Європі саме завдяки літературним пам’яткам. Трактування цих пам’яток мало здебільшого популярний та пізнавальний характер. Таким воно збереглося донині [2], бо мало хто бере в основу вивчення античної міфології дослідження А.Ф.Лосєва, який до письменницьких трактувань міфів додав античні та пізніші міфографи, античні словники, коментарі схоластів до міфологічної літератури тощо [3].
Давньогрецька література, філософія, історія уже не застали міфологію як цілісну систему, вони мали справу з стадією розпаду міфології, її трансфрмації в інші мистецькі і наукові системи і в першу чергу в фольклор, а через нього - в літературу. Масштабне і функціонально строкате проникнення рудиментів міфології у фольклор і в літературу на стадії розпаду міфології як світоглядної системи, потягло за собою таку ж строкатість трактувань взаємин цих двох стадіально різних систем.
