Кров, лімфа і тканинна рідина складають внутрішнє середовище організму. Кров – рідка сполучна тканина. В організмі дорослої людини міститься приблизно 5 л крові. Клітини безпосередньо не стикаються із кров’ю і взаємодіють з нею через тканинну рідину. Ця рідина – плазма крові, що постійно просочується у міжклітинний простір через стінки кровоносних судин і омиває кожну клітину. Загальний об’єм тканинної рідини становить 19-20 л. Частина цієї рідини проникає у капіляри лімфатичної системи і стає лімфою.
Рідка частина крові називається плазмою крові, а густа складається з формених елементів крові, або її клітин. Частка плазми становить 55% загального об’єму крові, а частка клітин – 45%. Плазма крові на 90% складається з води, у ній також містяться білки (альбуміни, глобуліни, протромбін, фібриноген), солі (натрію, калію, кальцію), глюкоза, жири, амінокислоти, вітаміни, гормони. Вона є міжклітинною речовиною, у якій плавають три види клітин: червоні (еритроцити), білі (лейкоцити) та кров’яні пластинки (тромбоцити).
Еритроцит – без’ядерна клітина, що має форму двоввігнутого диска. Еритроцити містять гемоглобін, завдяки якому кров має червоний колір. У 100 мл крові міститься 13 -16 г гемоглобіну, до складу якого входить залізо. Завдяки здатності заліза легко приєднувати та віддавати кисень і вуглекислий газ відбувається газообмін між кров’ю та клітинами органів і тканин (тканинне дихання організму). У 1 мм3 крові здорової людини міститься 3,9 – 5 млн еритроцитів. Лейкоцити (білі клітини) мають ядро, вони більші від еритроцитів, здатні, як амеби, змінювати свою форму й проникати крізь стінки судин. Вони мають власні назви: лімфоцити, моноцити, нейтрофіли, базофіли, еозинофіли. Головна їхня функція – захист організму від інфекції. У 1 мм3 крові здорової людини міститься 4 -9 тис. лейкоцитів. Тромбоцити, або кров’яні пластинки, утворюються із цитоплазми молодих, незрілих клітин крові під час їх поділу. У тромбоцитів немає ядер, вони прозорі, а їхні розміри малі. За певних умов тромбоцити можуть склеюватися між собою, з іншими клітинами крові та приклеюватися до стінок судин, утворюючи тромби. У 1 мм3 крові здорової людини міститься 180 -320 тис. тромбоцитів. Кров виконує безліч важливих функцій: бере участь у газообміні, у регуляції водно-сольового обміну й кислотно-лужної рівноваги в організмі, у підтримці постійної температури тіла, захищає організм від інфекцій.
36. Вчення І.П. Павлова про аналізатори. Принципи будови аналізаторів, фізіологічне значення
Система, яка забезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізатором, або сенсорною системою. Вчення про аналізатори розроблене І.П. Павловим. Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язаних відділів:
1) рецептора — периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;
2) провідника збудження — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;
3) нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.
До периферичного відділу входить рецепторний апарат, до провідникового — аферентні нейрони і провідні шляхи, до центрального —ділянки кори півкуль великого мозку.
Периферичний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами — чутливі утворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належать сприймаючі клітини сітківки ока , вуха, рецептори шкіри (дотику і тиску ),органів нюху, смаку. Інтерорецептори — чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішнього середовища організму. Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін.) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внутрішніх органів. У результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця. Пропріорецептори — чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах, суглобах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури. Таким чином, у людини є такі органи чуття: зору, слуху, відчуття положення тіла в просторі, смаку, нюху, шкірної чутливості, м'язово-суглобове чуття.
За характером взаємодії з подразником рецептори поділяються на контактні і дистантні; за видом енергії, що трансформується в рецепторах — механорецептори, хеморецептори, фоторецептори та інші. Контактні рецептори можуть одержати інформацію про властивості предмета, явища, дістати подразнення тільки при контакті, безпосередньому стиканні з агентом середовища. Це — хеморецептори язика, дотикові рецептори шкіри.Завдяки дистантним рецепторам можна дістати інформацію на відстані: агент середовища поширює хвильову енергію — світлову, звукову. Саме її і вловлюють дистантні органи чуття, наприклад, око, вухо.
Провідниковий відділ сенсорних систем складається з доцентрових (аферентних) нервових волокон у складі чутливих нервів та деяких підкіркових утворень (ядер гіпоталамуса, таламуса та ретикулярної формації). У цьому відділі імпульс від рецепторів не тільки проводиться, але й кодується та перетворюється.
У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються у свідомості, у вигляді відчуття. На основі відчуття виникають складніші суб'єктивні образи: сприймання, уявлення.
