Ембріогенез також Зародковий розвиток, Ембріональний розвиток,— розвиток організму людини , що відбувається в оболонках яйцеклітини поза материнським організмом або усередині нього. Зародковому розвитку передує період передзародкового розвитку, коли зростає, формується і дозріває яйцеклітина. Після зародкового розвитку період післязародкового (постембріонального) розвитку. В ході зародкового розвитку з однієї відносно просто організованої яйцеклітини утворюється багатоклітинний організм, що складається з різних органів і тканин і здатний до самостійного існування. У деяких тварин, наприклад голкошкірих, зародки виходять з оболонок на дуже ранніх стадіях, і основні процеси розвитку проходять у них в постембріональний період. У всіх тварин зародковий розвиток складається з запліднення (або активації яйця при партеногенезі), дроблення, бластуляції, гаструляції, органогенезу і виходу з оболонок або народження. Залежно від біології розмноження (кількість яєць, тип запліднення, тривалість зародкового розвитку, джерела живлення зародка, міри турботи про потомство) будова яйця і характер зародкового розвитку варіює.
Онтогене́з — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.
Онтогенез ділиться на періоди:
- Ембріональний (зародковий) — від утворення зиготи до народження або виходу з яєчних оболонок;
- Постембріональний — від виходу з яєчних оболонок або від народження до набуття здатності до розмноження.
- Репродуктивний — період, коли організм здатен до розмноження.
- Пострепродуктивний — від втрати здатності до розмноження і до смерті.
90. Кінцевий мозок – анатомічно-фізіологічна характеристика великих півкуль. Архітектоніка кори.
Передній мозок у людини складається із сильно розвинутих півкуль і середньої частини, що з'єднує їх. Права і ліва півкулі відділені одна від одної глибокою щілиною, на дні якої лежить мозолисте тіло. Поверхня великих півкуль утворена сірою речовиною—корою, під якою знаходиться біла речовина з підкірковими ядрами. Загальна поверхня кори великих півкуль становить 2000—2500 см2, товщина її—2,5—3 мм.У ній нараховується від 12 до 18 млрд. нейронів, розташованих шістьма шарами. Більше 2/3 поверхні кори приховано в глибоких борознах між опуклими звивинами. Три головні борозни— центральна, бічна і тім'яно-потилична—поділяють кожну півкулю на чотири частини: лобову, тім'яну, потиличну і скроневу.Нижня поверхня півкуль і стовбурна частина мозку називається основою мозку. Найважливіші зони кори—рухова, чутлива, зорова, слухова, нюхова.Рухова зона розташована в передній центральній звивині перед центральною борозною лобової частки, зона шкірно-м'язової чутливості — за центральною борозною, у задній центральній звивині тім'яної частини. Зорова зона зосереджена в потиличній зоні, слухова — у верхній скроневій звивині скроневої частини, нюхова і смакова — у передньому відділі скроневої частини.Кора великих півкуль виконує функцію вищого аналізатора сигналів від усіх рецепторів тіла і синтезу відповідних реакцій у біологічно доцільний акт. Вона є вищим органом координації рефлекторної діяльності й органом набуття тимчасових зв'язків — умовних рефлексів. Кора виконує асоціативну функцію і є матеріальною основою психологічної діяльності людини — пам'яті, мислення, емоцій, мови і регуляції поведінки.Провідні шляхи головного мозку зв'язують його частини між собою, а також зі спинним мозком (висхідні й спадні нервові шляхи), так що вся центральна нервова система функціонує як єдине ціле.
Кора великих півкуль має шість рядів: молекулярний, зовнішній зернистий, пірамідний, внутрішній зернистий, гангліонарний і шар поліморфних клітин.
Кора великих півкуль головного мозку з її надзвичайно тонкою конструкцією, створеною живою природою в процесі її розвитку, і її винесеними назовні чутливими приладами є найвищим органом найскладніших взаємовідношень людини і тварин з зовнішнім світом.
Цитоархітектонічні особливості будови різних ділянок кори великого мозку складаються з ширини поперечника кори та її окремих шарів, розмірів клітин, щільності їх розташування в різних шарах, вираженості горизонтальної та вертикальної посмугованості, розділення окремих шарів на підшари, якихось специфічних особливостей будови даного поля та ін. Ці особливості лежать в основі розділення кори великого мозку на області, підобласті, поля та підполя.
Важливим критерієм для класифікації областей та полів є закономірності їх розвитку в онто- та філогенезі. Еволюційний підхід, який був успішно застосований для вивчення цитоархітектоніки кори великого мозку, дозволив сформулювати сучасну класифікацію полів кори великого мозку. Бродман розділив всю кору головного мозку людини за цитоархітектонічними ознаками на 11 областей, а ці області на 52 поля.
