План
1. Епідемічна оцінка молокопереробних підприємств.
2. Призначення державної санітарно-епідеміологічної служби. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд.
3. Призначення органів ветеринарної медицини.
4. Карантин тварин. Порядок його встановлення.
1. Епідемічна оцінка молокопереробних підприємств
Аналіз захворюваності людей гострими кишковими інфекційними захворюваннями свідчить про суттєве збільшення числа епідемічних спалахів та кількості хворих.
Серед захворювань переважають харчові отруєння, серед яких значну частку складають отруєння молоком та молочними продуктами. В зв’язку з цим особливого значення набуває оцінка молочних заводів з точки зору їх потенційної ролі у можливому виникненні епідемічних спалахів.
Епідемічна оцінка — це виявлення реальної чи потенціальної ролі конкретного фактора у підтримці епідеміологічного процесу за рахунок впливу на умови існування збудника інфекцій зовні організму людини і можливості забезпечення його передачі.
Епідемічна оцінка молочних заводів базується на комплексній санітарно-гігієнічній характеристиці, яка дозволяє судити про якість води, що витрачається на технологічні потреби; забезпеченість водою; дотримання санітарних та технологічних режимів; величину робочого пере- навантаження молочного заводу (відношення середньої добової фактичної потужності молокозаводу до проектної максимальної потужності). В результаті зміни цих показників та узагальнення отриманих даних визначають ступінь епідемічної небезпеки молочного підприємства.
Ступінь потенційної епідемічної небезпека характеризує ймовірність випуску конкретним підприємством інфікованої продукції. Умовно визначають 3 ступеня ймовірності: III — висока; П — середня; І — низька.
На молочних заводах І ступеня епідемічної небезпеки всі показники знаходяться в межах норми. Зміщення кожного показника в гірший бік підвищує ймовірність випуску інфікованої продукції.
Оскільки деякі показники можуть суттєво змінюватись в різні періоди року (характеристика води восени та весною, фактична потужність в період максимального надходження молока тощо), оцінка епідемічної небезпеки здійснюється щоквартально, що також дозволяє оцінювати стабільність сан-гігієнічних показників підприємства. Базуючись на епідемічну оцінку нарівні із загальним висновком про ступінь потенційної епідемічної небезпеки, можна виявити фактори, що підвищують її і на які слід звернути особливу увагу працівникам підприємства.
2. Призначення державної санітарно-епідеміологічної служби.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд
Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи й заклади санітарно-епідеміологічного профілю МОЗ України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров’я України.
Державна санітарно-епідеміологічна служба — це система державних установ, що здійснюють державний санітарний нагляд, розробку та проведення санітарно-профілактичних та протиепідемічних заходів. Провідною практичною ланкою в системі служби є санітар- но-епідеміолоігічна станція — установа, що здійснює, в межах піднаглядної зони, державний санітарний нагляд та санітарно-епідеміологічне обслуговування.
Установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють свою діяльність на підставі Положення про державний са- нітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, що затверджується Кабміном України, та положень про державну санітарно-епідеміологічну службу відповідних міністерств і відомств.
Основні напрями діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби:
— здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
— визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;
— вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини;
— підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (в тому числі карантинних) та інфекційних хвороб;
— контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь людей;
— державний облік інфекційних і професійних захворювань.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд — система постійного контролю за виконанням підприємствами, установами та окремим особами санітарних та протиепідемічних норм і правил, що здійснюється органами санітарно епідеміологічних станцій, з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими плановими та позаплановими перевірками дотримання санітарного законодавства. Позапланові перевірки проводяться залежно від санітарної, епідемічної ситуації, а також за заявами громадян.
Результати перевірок оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.
Існує попереджувальний і поточний санітарний нагляд.
Попереджувальний санітарний нагляд — нагляд, що здійснюється при проектуванні та будівництві нових об’єктів промислового, житлово-комунального та культурно-побутового призначення, при їх реконструкції та зміні технологічних процесів, а також контроль за відповідністю продуктів харчування та промислових виробів санітарним нормам та вимогам.
Поточний санітарний нагляд—нагляд за санітарним станом населених місць та діючих об’єктів, за дотриманням на них санітарних норма та правил, (директивні акти по санітарно-протиепідемічним питанням.
За порушення санітарного законодавства або невиконання постанов і розпоряджень державної санітарно-епідеміологічної служби на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, можуть бути накладені штрафи, а на підприємтсва, підприємців та організації—різні фінансові санкції.
3. Призначення органів ветеринарної' медицини
Ветеринарна медицина — це галузь, що охоплює систему наук про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику, лікування, визначення якості харчових продуктів і сировини тваринного походження та діяльність, спрямовану на збереження здоров’я і продуктивності тварин, запобігання захворюванням і захист людей від хвороб, спільних для тварин і людей.
Основними завданнями ветеринарної медицини є:
— охорона території України від занесення з територій інших держав або з карантинної зони збудників карантинних хвороб тварин;
— профілактика, діагностика та лікування хвороб тварин;
— контроль за випуском для реалізації доброякісних у ветеринарному відношенні продуктів і сировини тваринного походження;
— захист населення від хвороб спільних для тварин і людей;
— контроль за переміщенням, експортом та імпортом тварин, продуктів і сировини тваринного походження, ветеринарних препаратів, кормів, кормових добавок;
— ветеринарно-санітарна експертиза продуктів і сировини тваринного походження;
— бактеріологічний, радіологічний і токсикологічний контроль продуктів тваринного і рослинного походження на ринках, м’ясокомбінатах, у холодильниках та на базах заготівлі, зберігання і реалізації продуктів тощо;
— контроль за дотриманням ветеринарно-санітарних вимог, спрямованих на захист довкілля і т.д.
Державний ветеринарний контроль — це сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання юридичними і фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину.
Організація та здійснення державного ветеринарного контролю покладається на головних державних інспекторів ветеринарної медицини, їх заступників і державних інспекторів.
Органи державної ветмедицини здійснюють державний ветеринарний контроль на ринках, державному кордоні та транспорті, а також контроль за якістю засобів захисту тварин і кормових добавок.
Ветеринарний контроль на ринках та інших місцях, де організовано торгівлю тваринами, продуктами і сировиною тваринного походження є обов’язковим.
Державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках повинні мати клейма, етикетку для позначення якості продукції, журнали реєстрації та інші документи відповідно до законодавства про ветеринарну медицину. При цьому на експертизу приймається продукція після обов’язкового представлення документа, засвідчуючого особу її власника. Лікар державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи має право затримувати продукти, визнані не придатними до реалізації. Такі продукти підлягають утилізації або переробці.
Власникам продуктів торговельні місця надаються лише після одержання позитивних висновків експерної лабораторії. При цьому забороняється торгівля готовими харчовими продуктами (м’ясними, рибними виробами, рослинними консервами) домашнього виготовлення.
Продаж продуктів та сировини тваринного або рослинного походження у місцях, не відведених для цього або таких, що не пройшли ветеринарно-санітарної експеритизи, забороняється. У разі недотримання цієї вимоги продукти та сировина конфіскується у порядку, визначеному законодавством.
Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті створюються і діють з метою запобігання занесенню в Україну особливо небезпечних хвороб тварин, в тому числі хвороб, спільних для тварин і людей.
Пропуск через митний кордон України тварин, продуктів і сировини тваринного походження, кормів, кормових добавок, штамів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, засобів ветмедицини, а також предметів і матеріалів, які можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань тварин, дозволяється тільки після проходження обов’язкового ветеринарного конролю, який проводять спеціалісти регіональних служб державного ветконтролю, митниць та митних постів.
Реалізація ввезених продуктів та сировини тваринного походження, кормів для тварин допускається лише після проведення ветеринарної експертизи.
Органи державної ветмедицини здійснюють також державний контроль за застосуванням засобів захисту тварин і кормових добавок, перевірку додержання правил їх транспортування, зберігання та знешкодження препаратів, визнаних не придатними до застосування.
Підприємства, організції та приватні підприємці мають право ввозити із-за кордону засоби захисту тварин, кормові добавки, зареєстровані в Україні. Незареєстровані засоби і кормові добавки можуть ввозитись на митну територію України лише для реєстрації в Україні або експонування на виставках, ярмарках, конференціях, для наукових цілей тощо без права реалізації. Порядок їх ввезення у цих випадках визначається Держдепартаментом ветеринарної медицини.
Незареєстровані в Україні або незадовільної якості засоби захисту тварин та спеціальні кормові добавки використовувати забороняється.
Забороняється застосовувати з метою прискорення росту й збільшення продуктивності (надоїв тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, які пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції. Ці препарати можуть застосовуватись виключно для лікувальних цілей.
4. Карантин тварин. Порядок його встановлення
' Карантин тварин — це правовий режим діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин.
Карантин встановлюється протягом доби після виявлення карантинних захворювань.
Карантинні захворювання тварин — особливо небезпечні заразні захворювання тварин, що можуть завдавати значної шкоди здоров’ю тварин і погіршити якість харчових продуктів або сировини тваринного походження.
Перелік карантинних захворювань затверджується Кабінетом Міністрів України.
Орган, що прийняв рішення про встанволення карантину тварин, негайно повідомляє про це населення, а також підприємства та організації, розташовані в карантинній зоні, і відповідні органи виконавчої влади суміжних районів та областей.
У рішенні про встановлення карантину вказується на обставини, що спонукали виникненню карантинного захворювання, визначаються межі карантинної та загрозливої зони, спеціальні ветеринарно- санітарні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію вогнищ небезпечних інфекційних захворювань тварин, а також тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та затверджується план локалізації, ліквідації та профілактики захворювання.
Обов’язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, які надходять у господарства для поповнення стада. Такі тварини в період карантину утримуються окремо у спеціально відведених, ізольованих приміщеннях.
У разі встановлення карантину тварин може вводитись повна або часткова заборона:
— провозити або переганяти тварин через карантинну зону, ввозити в цю зону і вивозити з неї тварин;
— вивозити з карантинної зони продукти та сировину тваринного і рослинного походження, корми тощо;
перегруповувати, переводити тварин в межах господарства карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин;
— доступу сторонніх осіб, тварин та транспорту на територію ферми і у тваринницькі приміщення, де встановлено карантин, крім обслуговуючого персоналу за умов додержання ними спеціального режиму;
— руху транспортних засобів в карантинній зоні;
— заготівлі, торгівлі тваринами, продуктами і сировиною рослинного і тваринного походження в карантинній зоні;
— проводити ярмарки, семінари, виставки тварин та інші заходи.
При в’їзді у населені пункти, на ферми виставляється охорона,
сторожові або карантинні ветеринарно-міліцейські пости, встановлюються знаки, що вказують на об’їзні шляхи.
Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а такойс продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися з ними разом, підлягають знешкодженню або утилізації.
На час карантину може змінюватись режим роботи підприємств та організацій, можуть вводитись інші необхідні зміни виробничої діяльності.
У виняткових випадках для здійснення карантинних заходів та ліквідації вогнищ епізоотії разом з органами внутрішніх справ, СБУ можуть залучатись військові частини Збройних Сил України відповідно до законодавства. Епізоотія — поширення заразних захворювань тварин за відносно короткий термін на значній території.
У разі встановлення карантину тварин на значній території (область або кілька областей) Кабмін України може подавати Президенту України пропозицію про цільову мобілізацію на термін до двох місяців військовозобов’язаних спеціалістів, необхідних для ліквідації епізоотії.