У професійному мовленні треба дотримуватись загальноприйнятих мовленнєвих норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість – головна ознака літературної мови.
^ Мовна норма – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.
Норми літературної мови — прийняті у суспільній практиці людей правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень. Розрізняють такі типи норм: орфоепічні (вимова звуків і словосполучень), лексичні (слововживання), графічні (запис звуків на письмі), орфографічні (написання слів та їхніх частин), граматичні (вживання граматичних форм слів, побудова словосполучень і речень), пунктуаційні (постановка розділових знаків), стилістичні (відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування). Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю.
^ Лексичні норми передбачають вживання синонімів, паронімів, омонімів.
Синоніми – слова тотожні або близькі за значенням, але відрізняються один від одного за звучанням, значеннєвими відтінками, емоційними забарвленнями, сферою вживання та здатністю поєднуватись із іншими словами.
Тексти ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачили той чи інший закон, наказ, договір, контракт.
Точність і виразність змісту документа часто залежить від того, наскільки правильно і доречно дібрані слова. Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово, уникнути неоднозначного тлумачення висловлення та зберегти нейтральний тон.
Розрізняють: лексичні синоніми – такі, що мають відмінності у значенні: відкривати – відчиняти, громадський – суспільний, розглядати – аналізувати.
Серед лексичних виділяються стилістичні синоніми: говорити – балакати, жінка – дружина; семантичні – що мають відмінні значення: білет – квиток, замісник – заступник, авторитет – престиж.
Пароніми – це слова, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки -ся (абонент – абонемент, афект – ефект, особистий – особовий, професійний – професіональний, континент – контингент).
Паронімічними відношеннями поєднується пари слів, значно рідше – три або більше. За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп:
1) синонімічні (важкий – тяжкий, привабливий – принадливий);
2) антонімічні (прогрес – регрес, адресат – адресант);
3) що мають семантичну близькість (вирізнятися – відрізнятися, проблема – дилема).
Явище паронімії – досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина, перевіряє себе за словником (оснований – той, що базується на чомусь, заснований – створений, розпочатий).
Омоніми – це слова, які однаково звучать, але мають зовсім різні значення. На відміну від багатозначних слів, значення омонімів не пов’язані між собою.
Внаслідок звукового збігу різних слів (що належать до однієї частини мови) з´являються лексичні омоніми. Наприклад: кормовий (від корм) – кормовий (від корма). Лексичні омоніми поділяються на два різновиди – повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми – слова, що збігаються в усіх своїх формах: піщана коса і дівоча коса, летіла чайка і козацька чайка (човен), череда овець і пахуча череда.
Неповні омоніми – слова, у яких збігається лише частина форм, наприклад: кадри (особовий склад) і кадри (сцени, епізоди з кінофільму).
^ Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.
ГРАМАТИЧНІ НОРМИ — це вибір правильного закінчення відмінкових та особових форм, синтаксичної форми. Дотримуватись граматичних норм — значить стежити за будовою речення, вислову, фрази. Граматичні норми визначають правила зміни слів, зв’язку їх у реченні і надають мові стрункого, осмисленого характеру. Серед граматичних норм виділяють словотвірні, морфологічні та синтаксичні норми.
Важливе значення граматичних норм у сучасній українській літературній мові зумовлене провідною роллю граматики у збереженні стійкості мовної системи, адже утримання процесів словотворчості у межах тієї самої системи для забезпечення зв’язку між поколіннями здійснює граматичний ярус мови.
