Кінець 50х – початок 50х знаменується як 3 період у історії українського перекладу. Перш за все, даний період особливий висунутими вимогами і стандартами до виконавців перекладу. Тому взірцем для нового покоління перекладачів служили так і видатні майстри пера, як М.Рильський, Лукаш, Мисик, Терещенко. Насамперед, Рильський зробив багато численні переклади творів Міцкевича, Мольєра(«Тартюф»), Бомарше («Весілля Фігаро»), Корнеля(«Сід»). В. Підмогильний, що входив в цвіт Розстріляного Відродження, відзначився перекладом творів Дідро, Жюля Верна. Його стиль перекладу залишався досить автентичним, в той же час був максимально наближеним до оригіналу. В.Мисик, М.Бажан, А.Кримський, М.Зеров – цей список можна продовжувати довго.
Також після 24 років перерви відроджується перекладацький журнал «Всесвіт», з яким пов*язані імена М.Лукаша і Г.Кочури. Лукаш займався перекладами як прози(«Фауст» Гете, «Декамерон» Бокаччо), так і поезії (твори Бернса). Багато представників були представниками Шістдесятників(Соколовський, Доценко, Світличний). Деякі перекладачі звертали погляди не тільки в сторону європейських письменників, а і в сторону античності( Содомора, Філіпчук).