У березні 1985 р. Генеральним секретарем комуністичної партії стає М. С. Горбачов, який проголошує політику “перебудови”, метою якої було збереження радянської системи шляхом її модернізації.
Студенти повинні зрозуміти, що діяльність нового керівництва була спрямована на модернізацію соціалізму, яка передусім полягала у збереженні оновленої соціалістичної системи. На квітневому (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально- економічного розвитку СРСР. Це означало прискорити науково-технічний прогрес, інтенсифікувати виробництво, активізувати “людський чинник”, перебудувати систему управління і планування, удосконалити структурну та інвестиційну політику, поліпшити стиль керівництва, кадрові перестановки. Але ці заходи не торкалися основи соціалістичної моделі господарства і не відміняли командно-адміністративну систему управління. Найслабшим місцем прогресивних перетворень була відсутність комплексної програми реформ в економіці, що призвело до краху не лише політику перебудови, а й до розвалу СРСР. Слід підкреслити, що політика нового керівництва, спрямована на поступові економічні перетворення, не була підкріплена відповідними ресурсами, через що так і не змогла істотно підвищити рівень виробництва, життєвий рівень трудящих. Значні зміни відбувалися лише в політико-ідеологічній сфері: приймається нова редакція Програми КПРС (лютий 1986 р.), проголошується політика гласносності й демократизації суспільства. У 1987-1989 рр. в СРСР з‟явилися тисячі неформальних організацій, що об‟єднувалися на основі спільних інтересів. Поступово частина з них політизувалася. В Україні утворюються Український культурологічний клуб, студентське об‟єднання “Громада”, Українська гельсінська спілка (1987 р.), Українська республіканська партія ( 1989 р., голова – Л.Лук‟яненко), Українська національна партія (1989 р., голова – Г.Приходько), “Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка” (1989 р.), “Народний рух України за перебудову” (вересень, 1989). До кінця 1990 р. в Україні склалася багатопартійна система, яка, однак, ще не могла конкурувати з багатомільйонною компартією. До початку 1990 р. економічна ситуація в СРСР ще більш погіршилася. Валовий суспільний продукт в УРСР у 1990 р. знизився на 2,4% (в порівнянні з 1989), національний дохід – на 3,6%. Збільшення грошових доходів населення на 15,7% призвело до додаткового тиску на товарний ринок, що викликало „вимивання товарів” та наступні інфляційні процеси.
Студентам необхідно усвідомити, в чому полягала криза влади. Рішеннями лютневого (1990 р.) Пленуму ЦК КПРС була скасована стаття 6 Конституції СРСР про керівну і спрямовуючу роль компартії. В той же час посилюються відцентрові тенденції союзних республік від Москви. В Прибалтиці почався інтенсивний рух за вихід Естонії, Латвії, Литви зі складу СРСР.
Центральною подією в політичному житті УРСР стали вибори народних депутатів до Верховної Ради України і місцевих Рад народних депутатів у березні 1990 р., які вперше проходили в умовах гострої конкуренції між правлячою компартією та новоствореними політичними партіями й громадськими організаціями. Головою Верховної Ради було обрано В. Івашка. З липня 1990 р. його на цій посаді замінив Л. Кравчук. Саме цьому складові українського парламенту, в якому переважали консервативні сили, випала роль приймати доленосні рішення, пов‟язані з відновленням української державності, що є темою розгляду наступної лекції.
