1. Суспільно-політичне та соціально-економічне життя у другій половині 60-х - першій половині 80-х рр.

Розкриваючи перше питання, студенти мають з‟ясувати, що, не дивлячись на значні 
на  той  час  перетворення  в  господарській,  національно-культурній  сферах,  реформи  не 
торкнулися основ існуючого політичного режиму в СРСР. Більше того, реформи Хрущова  
викликали  незадоволення  консервативної  частини  партійної  номенклатури,  яка  не  бажала 
втрачати свого пануючого становища.  
14  жовтня  1964  р.  на  Пленумі  ЦК  КПРС  Хрущова  змусили  підписати  заяву  про 
добровільну  відставку.  Пленум  проходив  під  гаслами  подолання  волюнтаризму  та 
суб‟єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму, наукової обґрунтованості, 
стабільності. Посаду Першого секретаря ЦК КПРС обійняв Л.І.Брежнєв, з яким на наступні   
майже 20 років уособлювалася доба „застою” в країні. На фоні продовження трансформації 
радянського суспільства, фактично розпочалася доба контрреформ. Так, листопадовий (1964 
р.)  Пленум  ЦК  КПРС  ліквідував  хрущовський  почин,  що  розділив  партійні  комітети 
комуністичної  партії  на  промислові  та  аграрні.  Поступово  було  згорнуто  й  інші  реформи: 
раднаргоспи  знову  замінили  на  міністерства,  посилився  ідеологічний  контроль  за 
культурним  життям,  припинилася  критика  сталінізму.  На  відміну  від  непоступливого  й 
поривчастого  М.С.Хрущова,  обережний  Л.І.Брежнєв  поширював свій  вплив, забезпечуючи 
своїй політиці підтримку радянської олігархії та гарантуючи цій еліті стабільне становище. 
Відтак  його  18-річне  перебування  при  владі  позначились  консервативними  та  виразно 
авторитарними тенденціями. Влада повністю була зосереджена в руках комуністичної партії.  
Лідером  Компартії  України  після  приходу  Л.Брежнєва  залишався  ставленик 
М.Хрущова Петро Шелест (з 1963 р. по 1972 р.). Характерною рисою його перебування на 
посаді Першого секретаря КПУ було поновлення самоствердження українців, провадження 
автономної політики. Це диктувалось частково патріотичними мотивами та також бажанням 
мати реальну владу й пов‟язані з нею привілеї, обмежуючи втручання московського центру у 
внутрішні республіканські справи.  
Вивчаючи внутрішню ситуацію в країні, студентам слід вказати на зміни в економічному 
житті з середини 60-х років. З січня 1966 р. в СРСР почала здійснюватися економічна реформа, 
яка  була  проголошена  на  вересневому  Пленумі    ЦК  КПРС  (1965  р.).  Реформа  передбачала 
розширення  самостійності  підприємств,  посилення  прямих  договірних  зв‟язків  між 
підприємствами; переведення підприємств на повний госпрозрахунок, посилення економічного 
стимулювання; встановлення економічно обґрунтованих цін;  діяльність підприємств оцінювати 
новими показниками – рентабельність та прибуток. За роки восьмої п‟ятирічки, протягом якої 
ця  реформа  здійснювалася,  в  Україні  середньорічний  темп  приросту  національного  прибутку  
становив  7,1%,  продуктивність  праці  зросла  на  37%,  і  одночасно  була    практично  зупинена 
тенденція  до  падіння  фондовіддачі.  Кращим  показником  було  зростання  на  33%  реальних 
доходів населення ( з середини 50-х років).      
Але  в  умовах  централізації  виробництва  здійснення  цієї  реформи  ставало 
проблематичним. Хоча збільшилася зарплата робітників і службовців в усіх галузях, зростало 
житлове  будівництво,  кількість  соціальних  проблем  збільшувалась.  Основним  гаслом 
брежнєвського керівництва стала стабільність, що фактично означало незмінність, застій. У 60 – 80 рр. 
політичний  курс  радянського  керівництва  відрізнявся  різко  вираженим  консерватизмом.  Будь-
який опозиційний рух нещадно придушувався. Тобто. В СРСР зберігався тоталітарний режим, 
компартія  прагнула  контролювати  всіх  і  все,  керівництво  ж  України  слухняно  прямувало  у 
фарватері курсу, визначеного у Москві. Проте неосталіністи не могли повернутися до відкритого і 
масового терору.  
Студентам слід відмітити, що на початку 70-х років УРСР, як і решта республік, стояла 
перед вибором: або, врахувавши досягнення НТР та певні успіхи реформи другої половини 
60-х  років,  вийти  на  принципово  новий  рівень  розвитку  економіки,  або  продовжувати 
дотримуватись  ідеологічних догм і шукати нові резерви екстенсивного розвитку. На жаль, 
переміг другий напрям.   
До 1970 р. економіка СРСР розвивалась по висхідній лінії, і тільки з початку 70-х років тут 
намітилися негативні тенденції, які увійшли в історію як “застій”. У цей час Україна зберігає за 
собою роль однієї з найважливіших паливно-енергетичних, металургійних та машинобудівних 
баз країни.