По другому питанню зазначимо, що з нападом фашистської Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. для УРСР розпочалася Велика Вітчизняна війна. Велике місце у „блискавичній війні” (бліцкриг) німецьке командування відводило саме Україні, намагаючись використати її територію як вигідний плацдарм, а сировинні, харчові і промислові ресурси для зміцнення військового потенціалу вермахту.
В силу поєднання суб‟єктивних та об‟єктивних причин, перший етап війни склався для СРСР вкрай несприятливо. Вже через місяць після початку війни Червона армія через втрати у живій силі та техніці опинилася перед цілковитою катастрофою. Лише завдяки великій самопожертві та мужності, величезним втратам вдалося затримати просування ворога. У неприступні фортеці перетворилися мирні міста – оборона Одеси тривала 73 дні, Києва – 72 дні, Севастополя – 250 днів. До осені 1941 р. німецькими військами та їх союзниками була захоплена вся Правобережна і більша частина Лівобережної України, майже увесь Крим. Не окупованими в Україні залишилися лише східні райони Харківської області, частина Донбасу. В той же час, підкреслимо, що завдяки катастрофічним втратам, на території України вдалося скувати значні військові ворожі сили і фактично зірвати гітлерівський план „блискавичної війни”. Замість кількох тижнів гітлерівцям знадобилося тринадцять місяців для захоплення України.
Героїчними зусиллями Україна була перетворена на суцільний воєнний табір. Протягом року (липень 1941 р. – липень 1942 р.) з її території на Схід було евакуйовану 550 найбільший підприємств (кожне 1/3 в СРСР), біля 3,5 млн. Те, що неможливо було евакуювати підлягало знищенню. З перших днів завоювання на українських землях встановився жорстокий окупаційний режим („новий порядок”). Його мета полягала у виконанні трьох основних завдань:
- забезпечення армії;
- вивільнення від місцевого населення „життєвого простору”;
- заселення окупованих територій 10 млн. німецьких колоністів.
Тобто тут мав впроваджуватися розроблений у 1940 р. Генплан „Ост” (Схід). Всього з Польщі і західних регіонів СРСР місцеве населення мало в різний спосіб скоротитися на 120-140 млн. ол.. Були встановлені і „норми виселення”: 100% євреїв, 75-85% росіян, 65% західних українців. Перш за все окупанти ліквідували цілісність України, поділивши її на чотири зони окупації:
- 1 серпня 1941 р. Львівська, Дрогобицька, Станіславська та Тернопільська областіувійшли до дистрикту „Галичина”, як чистини Польського генерал-губернаторства.
- В серпні Чернівецьку та Ізмаїльську області було включено до складу союзникаНімеччини – Румунії. Частина Бессарабії, Одеська, частина Вінницької та Миколаївськоїобласті – (губернаторство „Трансністрія”) були передані під управління румунськійокупаційній адміністрації.
- 20 серпня з 10 центральних областей України було створено найбільшу зону –рейхскомісаріат „Україна” з центром у Рівному. Планувалося розширення цієї провінціївід Прип‟яті до Азовського моря.
- Чернігівська, Сумська, Луганська, Сталінська (тепер Донецька), Харківська області, як„прифронтові”, знаходилися під юрисдикцією військового командування.
Цивільному населенню заборонялося пересікати кордони окупаційних зон під страхом розстрілу. Державними мовами були оголошені німецька та румунська. З моменту встановлення „нового порядку” в Україні розпочалося масове винищення мирного населення, пограбування її багатств. В першу чергу знищувалися комуністи, офіцери, євреї та цигани. На території України діяло 180 військових таборів, 50 гетто. Одне з місць масового вбивства єврейського населення – Київ (Бабин Яр), де протягом декількох днів вересня 1941 р. було розстріляно 52 тис. євреїв. За період окупації в Україні було знищено 2,4 млн. євреїв, 1,5 млн. військовополонених, 200 тис. циган. Мирне населення було позбавлене всіх соціальних та юридичних прав. Особливо у скрутному становищі опинилися жителі міст.
Починаючи з першої окупаційної зими від холоду і голоду щорічно вмирали сотні тисяч чоловік. Всі багатства України оголошувалися власністю Рейху. Поряд із масовим вивозом до Німеччини сировини та устаткування, культурних цінностей, запроваджувалася загальна трудова повинність, по селях відновлювалися колгоспи („громадські господарства”). З України на примусову роботу до Німеччини було вивезено 2,4 млн. юнаків та дівчат („остарбайтерів”).
Не зважаючи на те, що після військових поразок у 1943 р. німецька влада значно пом‟якшила окупаційний режим (запроваджуються програми по соціальному захисту, пенсійному забезпеченню, боротьбі із спекуляцією, селянська реформа, медичне обслуговування, розвиток освіти тощо) більшість населення України була налаштована вороже до окупаційного режиму, зростала відкрита або прихована боротьба проти окупантів.
