Розглядаючи перше питання зверніть увагу на те, що українські землі цього часу були адміністративно і політично поділеними в межах історичних областей і в переважній своїй більшості знаходилися під владою Росії та Польщі. Такими областями були Лівобережжя – територія Гетьманщини, яка зберігала певну автономію (до 1764 р.), керувалася виборною або ж призначеною царем адміністрацією. Це був економічно потужний край з домінуванням старшинського землеволодіння.
Головною ланкою господарства було землеробство, проте зростала мережа ремісничих та торгових центрів (ярмарків, базарів), з‟являються мануфактури, активізується процес урбанізації. З початку XVIII ст. Царизм активізує експлуатацію матеріальних та людських ресурсів краю та посилює наступ на його автономію.
Це відбувалося шляхом обмеження самоуправління, зростання землеволодінь російських феодалів, русифікації і завершилося в часи правління Катерини ІІ ліквідацією гетьманства, полкового та станового устрою краю і юридичним оформленням кріпацтва. Лівобережжя перетворилося у звичайну провінцію Російської держави. Деякий час певну автономію у складі Росії мала і Слобожанщина. Вона зберігала козачий устрій (до 1765 р.) хоча і була у підпорядкуванні московського воєводи. Козацькі полковники підлягали затвердженню царем. Господарство краю не зазнало великих руйнацій в роки Хмельниччини та Руїни. Окрім вирощування зернових тут було поширене садівництво та городництво, велика роль у господарстві належала промислам, ремеслу і торгівлі.
Область славилася своїми ярмарками, яких було біля трьох сотень. Окремою історичною областю та адміністративною одиницею бала Запорізька Січ, відносно незалежна від царя та гетьмана вона вела самостійне політичне та господарське життя.
Яскравою постаттю часу був отаман Сірко, який протистояв спробам будь-якого підпорядкування. Ще в часи Мазепи Січ виступила на підтримку гетьмана проти Москви в битві під Полтавою (1709 р.) за що була повністю зруйнована. Деякий час проіснувавши в межах татарських володінь, у 1734 р. Січ була відновлена на р. Підпільній – так звана Нова Січ.
Для встановлення контролю над краєм російське самодержавство розпочало заселення прилеглих до Січі земель вихідцями з Балкан (Ново-Сербія, Слов‟яно-Сербія та ін.), нерідко посягаючи на козацькі землі. Протистояння Січі і царизму закінчилося її ліквідацією у 1775 р. За час її існування козаки вели традиційне господарське життя, новою рисою якого стало зростання майнової диференціації та старшинського землеволодіння. Дещо по іншому склалась доля історичних областей України як Правобережжя та західноукраїнських земель, які опинилися під владою Польщі. Зверніть увагу на те, що міжнародне визнання прав Польщі на Правобережжя було досягнуто лише у 1711–1714 рр. і цей край був поділений на 4 воєводства. Польський уряд проводив політику нищення козацьких традицій, православної віри, відновлення магнатського землеволодіння (40 родин володіли 80% земель краю), сприяння розвитку панщинно-фільваркової системи. XVIII ст. було часом піднесення ремесла і торгівлі, зростання мережі базарів та ярмарків. У 70-і рр. XVIII ст. зароджується мануфактурне виробництво. Проте жорстокий національний, соціальний та релігійний гніт призводив до постійних повстань, що не могло не відбитись на політичній ситуації та економічному становищі не лише краю, але й Польщі в цілому.
Внаслідок другого поділу Польщі Правобережжя відійшло до Росії.
Щодо західноукраїнських земель, то до поч. XVIII ст., незважаючи на те, що край потрапив під владу Польщі, він мав певну автономію і дружні відносини з гетьманщиною. Проте упродовж першої половини XVIII ст. Польща посилила свій наступ на ці землі і повністю оволоділа Галичиною, Холмщиною та Волинню. До характерного для краю малоземелля додалися посилення кріпацтва, ріст польських землеволодінь, витіснення православ‟я та національний гніт.
