Студенти мають засвоїти, що Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького, що за своїм розмахом та наслідками в політичній та соціально-економічній сферах переросла внаціональну революцію, мала об‟єктивний характер і була викликана посиленням гніту з боку Речі Посполитої, яка володіла переважною більшістю українських земель. Основними причинами вибуху визвольної війни стало посилення феодального (соціального), національного та релігійного гноблення українського народу (потрійний гніт):
- посилення експлуатації селян і міщан; наступ на права реєстрового козацтва йнебажання надати козацькі права значній кількості покозачених селян і міщан;
- незахищеність прав української шляхти від свавілля польських магнатів;
- продовжування полонізації;
- утиски православного духовенства та насаджування католицизму.
Необхідно підкреслити, що від 1648 р. антипольська (антифеодальна) боротьба, яка розпочиналася як локальне козацьке повстання (боротьба козаків за свої права та привілеї), поступово охопила всі верстви населення України й вилилася у всенароднунаціонально-визвольну війну за волю й незалежність України ( за відокремлення „Русі від Корони”), тобто національну революцію. З кінця 50-х рр. XVII ст. народні маси розпочали боротьбу проти колоніальної політики Московії, уряд якої намагався ліквідувати суверенітеткозацької України. Поряд з цим чинився опір спробам Кримського ханства та Туреччинипідпорядкувати Україну власним інтересам.
Невідривною складовою революції була соціальна боротьба, яка у 1648 р. переросла у селянську війну, що тривала до 1652 р. Влітку 1652 р. селянам і міщанам Наддніпрянської України вдалося добитися визнання з боку українського уряду своїх головних соціальноекономічних завоювань (ліквідація форм феодальної залежності, виборення особистоїсвободи, власності на землю).
Отже боротьба українського народу мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її основні завдання полягали у створенні незалежної соборної держави,ліквідації існуючої феодальної моделі соціально-економічних відносин та утвердженнянової, в основі якої лежала б дрібна власність фермерського типу, тобто буржуазної. В ційборотьбі, яку очолила тодішня українська еліта – козацтво, взяли участь широкі верствинаселення.
В історичній науці питання типології, хронологічних меж і періодизації боротьби українського народу, що розпочалася у 1648 р. залишаються відкритими. Набули поширеннятакі терміни як „повстання” (козацьке, народне, селянське та ін.), „війна” (козацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, національно-визвольна тощо; „революція” (козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна, українська та ін.). Кожне з цих понять розкриває зміст конкретних соціально-політичних подій, які в середині ХVII ст. перепліталися, переливалися, перехрещувалися між собою.
Згідно сучасного стану розвитку історичної науки в Україні, зокрема висловлену колективом Інституту історії України НАН України на чолі з академіком В.Смолієм, ми можемо констатувати, що за формами, характером і метою боротьби, якісними змінами, що відбувалися в політичному, соціально-економічному й духовному житті суспільства події, які розпочалися у 1648 р. становили не „повстання” чи „війну”, а „Українську національну революцію”, близьку до Нідерландської революції 1566–1609 рр. Вживання виключно термінів „козацьке повстання”, „козацька війна” та ін. є помилковим, бо вони ігнорують національно-визвольну боротьбу українського народу за створення незалежної держави й зводять зміст події лише до внутрішнього конфлікту в Польщі. Щодо хронологічних меж революції (її складової національно-визвольної війни), у сучасній історичній літературі не існує єдиної точки зору. В радянські часи панував погляд, що Визвольна війна тривала протягом 1648–1654 рр., тобто до Переяславської угоди 1654 р.
Ця дата випливала з пануючої ідеологічної доктрини, за якою мета Визвольної війни зводилася до одного – прагнення „возз‟єднатися” з Росією (Московщиною). У 90-х рр. ХХ ст. окреслилася традиція датувати її 1648–1657 рр., тобто до смерті Б.Хмельницького (після цього різко змінюється характер збройної боротьби – з визвольної вона поступово перетворюється на громадянську). Однак і після смерті гетьмана боротьба українського народу, його політичної еліти за розв‟язання найголовніших завдань революції (відома під назвою Руїна) не припинилася, хоча тепер відбувалася у менш масштабних й значно складніших внутрішніх та зовнішніх умовах. Через це значна частина дослідників вважає за доцільне продовжити українську революцію до 1676 р.: ліквідації національних державних інституцій у Правобережній Україні й зреченні влади П.Дорошенка у вересні 1676 р., що знаменувало остаточну її поразку.
Відсутність єдиної позиції щодо кінця української національної революції зумовило й різне визначення її періодизації. Тому в навчальних посібниках студенти зустрінуть й різні варіанти періодизації, в залежності від того, що визначається критерієм – національне державотворення, військові події, соціально-політичні процеси в Україні тощо. Однак, не зважаючи на наукові дискусії, підкреслимо, що при вивченні даної проблеми, яка охоплює 30 років, її основу складає головний напрям – боротьба українського народу за національне звільнення, що призвело до утворення козацької держави, а згодом, виснажливі змагання за збереження „державної спадщини” Б.Хмельницького, що в силу різних обставин завершилися невдачею.
На сьогоднішній день найбільш поширені наступні періодизації української національної революції: колективу Інституту історії України НАН України (5 періодів – 1648–1676 рр.), відомого сучасного історика О.Бойка (3 періоди – 1648–1676 рр.). На думку укладачів даного посібника доцільно поділити проблему національної революції XVII ст. на три великі, відмінні між собою, періоди:
- І – 1648–1657 рр. (найбільший розмах національно-визвольної та соціальноїборотьби; розгортання селянської війни; ліквідація дореволюційної системи феодальнихвідносин на селі; утвердження Української держави та її еволюція від республіканськоїформи правління до монархічної);
- ІІ – вересень 1657 р. – червень 1663 р. - різке загострення соціально-політичноїборотьби, що вилилася в громадянську війну; жахливе спустошення українських земель;наростання соціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соціальноекономічних відносин; відхід національної еліти від державної ідеї, повернення до ідеїавтономізму 1648 р.; розкол Української держави на два гетьманства; поділ України наПравобережну та Лівобережну; втручання іноземних держав (Польщі, Московської держави,Туреччини, Кримського ханства) у внутрішні справи козацької держави та намаганнярозчленування України;
- ІІІ – червень 1663 р. – вересень 1676 р. – боротьба за возз‟єднання. Цей періодзначна частина науковців називає добою Руїни. Характерними рисами цього періоду були:боротьба національно-патріотичних сил за збереження її єдності; виснаження визвольнихзмагань; ліквідація державних інституцій на Правобережжі та остаточна поразка революції.Лідером національних патріотичних сил у боротьбі за об‟єднання українських земель вмежах однієї держави та відновлення її незалежності став правобережний гетьман ПетроДорошенко (1665 – 1676 рр.).
