Студентам необхідно звернути увагу на те, що після смерті Юрія ІІ Болеслава у 1340 р. колись єдина і могутня Галицько-Волинська держава розпалась на Волинське князівство на чолі з князем Любартом та Галицьке на чолі з представником боярської верхівки Д.Дедьком. Любарту залишились підвладні Поділля, Київщина, Переяславщина, Чернігово- Сіверська земля, які разом з Волинню поступово переходять під владу Литви і стають найбільшою за територією і населенням частиною Великого Князівства Литовського. Після десятирічного боярського правління Галичина потрапляє під владу Польщі.
Подібною була доля і південних та південно-західних земель Галицько-Волинської держави. Українська Бессарабія потрапляє під владу Молдови, а з 1514 р. разом з нею під владу Туреччини. Південна Буковина (“Шипінська земля”) спочатку визнала зверхність Золотої Орди, а з 60-х років ХІV ст. також увійшла до складу Молдови. Ще з ХІ ст.
Закарпаття було захоплено угорськими феодалами. На півночі частина Сіверщини та Смоленська земля згодом відійшли до Московського князівства. Отже, українське землі після розпаду Галицько-Волинської держави, були повністю захоплені сусідніми державами.
Далі необхідно з‟ясувати особливості статусу українських земель у складі цих держав. Їх основна частина опинилась у складі Литовської держави. Це було мирне входження, місцеве населення або підтримувало литовських князів або зберігало нейтралітет в боротьбі Литви проти Золотої Орди та Москви. Землі колишньої Київської Русі склали 90% території та населення Великого Литовського, Руського і Жемантійського князівства і перетворили Литву в найбільшу державу Європи. Вплив більш високої руської культури позначився на всіх сферах життя Великого Князівства Литовського: переході литовців від язичества до православ‟я; запровадженні руського адміністративно-територіального поділу; законів „Руської Правди” та руської мови як офіційної поряд литовською; військової організації Русі, податкової системи та ін. На руських землях продовжували правити удільні князі, щоправда васально залежні від великого князя литовського, але з досить широкою автономією (власне військо, податкова та судова система та ін.). Цей процес тривав до кінця ХІV ст. Посилення на Сході Московського князівства з його претензіями на „київську спадщину” та загроза із Заходу з боку Тевтонського ордену змусили Литву шукати підтримки з боку Польщі. У 1385 р. між Литвою та Польщею була підписана Кревська унія, за якою вони мали об‟єднатися в одній державі під владою польського короля, яким мав стати Великий князь Литовський Ягайло, одружений на польській королівні. Хоча фактично злиття цих держав не відбулося і Литва обрала собі іншого князя, вона підпала під домінуючий політичний та релігійний вплив Польщі. Почався процес окатоличення литовського суспільства, прагнення його верхівки до отримання прав і вольностей, які мала польська шляхта. Це штовхало їх на „ополячення”, посилювало позиції Польщі в Литві. Руський чинник перестав грати домінуючі роль в литовському суспільстві, що призвело спочатку до ліквідації удільних князівств в українських землях, заведення польського адміністративного устрою, права та податкової системи. Процес завершився в 1569 р. з прийняттям Люблінської унії. Литва і Польща об‟єднались в одну державу – Річ Посполиту на чолі з королем, обраним на спільному сеймі. Єдиний сейм і сенат мали збиратися у Варшаві, впроваджувалась єдина грошова одиниця, формувався один зовнішньо - та внутрішньополітичний курс. Сама Литва зберігала повну автономію (свій князь, військо, суд, закони, адміністрація), але українські землі переходили під владу Польської корони, що кардинально змінило ситуацію. Українське суспільство намагалось чинити супротив оскільки було обізнаним з польською політикою на українських землях, які увійшли в її склад ще в середині ХІV ст. Приєднавши Галичину у 1349 р. Польща спочатку дала краю повну автономію, що відбилось і в його назві – “Королівство Русі”, але водночас розпочала ополячення та окатоличення верхівки руського суспільства, розширення польського землеволодіння, сприяла діяльності в краї католицьких орденів. З підписанням Люблінської унії ця політика поширилась на всі українські землі. Скасовуються руське право, руська мова витісняється з державного вжитку, запроваджуються польські суди, адміністрація, активно поширюється кріпосне право, посилюється національний та релігійний гніт. В 1596 р. було підписано Берестейську церковну унію, згідно якої в Україні створюється нова – греко- католицька (уніатська) церква, що підпорядковувалася папі Римському. Остання подія викликала церковний розкол та релігійне протистояння в українському суспільстві. Щодо інших українських земель, що опинились під владою Молдови, Угорщини, Московської держави, то вони не мали якогось особливого статусу в цих країнах і були їх звичайними підвладними територіями.
