45.Посвідчення заповітів. Порядок зміни та скасування заповітів.
Стаття 56. Посвідчення заповітів
Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії,
посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до
вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або
посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують
державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до
порядку ( 491-2011-п ), затвердженого Кабінетом Міністрів України.
{ Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2527-VI ( 2527-17 ) від 21.09.2010 }
Заповіт — одностороння угода, де викладається особисте розпорядження громадянина (у випадку його смерті) щодо переходу до інших осіб права власності на належне йому майно. Цей документ укладається лише від імені фізичних осіб у письмовій формі із зазначенням місця і часу укладення. Його підписує особисто заповідач і посвідчує нотаріус. Заповіт може бути посвідчений як державним, так і приватним нотаріусом, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чинне законодавство надає право посвідчувати заповіти. Відповідно до ст. 40 Закону заповіти, які посвідчують перелічені в цій статті посадові особи, за значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог ст. 541, 543 ЦК України і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.
Якщо заповідач через фізичну ваду, хворобу або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними в п. 15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [23].
Громадянин, на користь якого заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству.
За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Проте заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі право на довічне користування цим будинком або певною його частиною (ст. 539 ЦК України).
Заповіти, що посвідчені нотаріусом, і заповіти, що передані на зберігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.
Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.
За життя заповідач вправі в будь-який час скасувати заповіт. Із ст. 1254 ЦК випливає два способи, за допомогою яких заповідач може скасувати заповіт:
1) скласти новий заповіт, який скасовує попередній;
2) скасувати заповіт шляхом вчинення самостійного одностороннього правочину — скасування заповіту.
У першому випадку скасування заповіту є частиною нового заповіту. Та навіть новий заповіт не міс¬тить прямої вказівки про скасування попереднього заповіту, в силу приписів ч. 2 ст. 1254 ЦК заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Таким чином, новий заповіт повністю скасовує попередній заповіт у випадку, коли у но¬вому заповіті міститься пряма вказівка про скасування попереднього заповіту або коли зміст нового заповіту повністю замінює попередній. Якщо попередній заповіт частково суперечить новому, він втрачає чинність частково, тобто в цій частині.
У другому випадку спадкодавцем вчиняється окремий односторонній правочин — скасування за¬повіту. Юридичним наслідком такої заяви є те, що за відсутності нового заповіту спадкування здійснюється за законом.
Відповідно до частин 6, 7 ст. 1254 ЦК скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто та в порядку, установленому ЦК для посвідчення заповіту.
Таким чином, скасування заповіту може вноситись як на підставі нового заповіту, так і на підставі заяви про скасування заповіту.
Наведена теза не суперечить ч. 7 ст. 1254 ЦК, за якою скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться в порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту. У цій нормі ЦК йдеться саме про процесуальний порядок скасування або зміни заповіту — особисте звернення до нотаріуса (ч. 2 ст. 1234 ЦК), викладання документа про скасування заповіту заповідачем власноручно або за допо¬могою загальноприйнятих технічних засобів, викладення цього документа нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ст. 1248 ЦК), особисте підписання документа заповідачем (ч. 2 ст. 1247 ЦК) або відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК. Такий процесуальний порядок в силу ч. 7 ст. 1254 ЦК застосовується нотаріусом при оформленні скасування заповіту шляхом скла¬дання заповідачем заяви. У разі коли заповідач бажає лише скасувати заповіт, не складаючи нового, наведеним нормам ЦК буде відповідати складання заяви про скасування заповіту.
