Характерні риси сучасного етапу МРК визначаються під безпосереднім впливом економічної глобалізації та постіндустріалізації, які створили для нього ефективне інформаційне, мережево-кумунікаційне та технологічне підґрунтя (Інтернет) і відкрили просторово-організаційні можливості для формування надпотужного глобального (транснаціонального) фінансового капіталу.
Загальні (глобальні) риси та тенденції МРК:
- зростають темпи і масштаби міжнародних фінансово-кредитних операцій, що на сьогодні за підсумками року майже в 40 разів перевищують масштаби світової торгівлі;
- з'являються нові сегменти й інструменти світового фінансового ринку (сегмент хеджування та управління ризиками, деривативи);
- основна частка операцій, пов'язаних з МРК, здійснюється високо диверсифікованими мережево-організованими бізнес-групами, мета яких полягає у підтримці безперервного активного потоку фінансової ренти та доданої вартості у довгостроковій перспективі;
- підвищується координуюча, регулююча та перерозподільна роль держави, міждержавних та наддержавних інституцій у МРК, зокрема під керівництвом та патронажем Світового Банку створюється уніфікована система міжнародного регулювання іноземних інвестицій;
- істотно знижується частка кредитів у структурі міжнародного руху капіталу при інтенсивному зростанні питомої ваги портфельних іноземних інвестицій та більш повільному - прямих;
- посилюється міграція приватного капіталу між розвинутими країнами тріади "США - ЄС - Японія" (майже 80% іноземних інвестицій продовжує зосереджуватися в 26 розвинутих країнах). Пріоритетними напрямками прямого іноземного інвестування також є країни Південно-Східної Азії та Латинської Америки, що мають високі темпи економічного зростання (Китай, Сінгапур, Малайзія, Бразилія тощо);
- загострюється конкуренція за залучення іноземних інвестицій, що призводить до розробки спеціальних національних програм їх стимулювання1;
- значна кількість країн виступає одночасно в ролі експортера та імпортера капіталу (табл. 8.4), що породжує так звані "перехресні інвестиції";
Світовий рейтинг імпортерів та експортерів капіталу (за обсягами інвестицій, кредитів і позик, 2008 р.)*
Рейтингова позиція
Імпортери
Експортери
1
США
США
2
Великобританія
Великобританія
3
Франція
Японія
4
Німеччина
Німеччина
5
Китай
Франція
6
Австралія
Нідерланди
7
Канада
Канада
8
Іспанія
Швеція
9
Нідерланди
Італія
10
Бельгія /Люксембург
Китай
- глобальний фінансовий капітал частково або повністю підкорює собі малі національні економіки. Варіант його конвергенції з національним капіталом стає одним з провідних чинників макроструктурних зрушень. Отже для України найактуальнішою є проблема формування власного капіталу, спроможного реалізувати національні цілі та представляти її національні економічні інтереси на світових товарно-ресурсних ринках, та знаходження оптимального варіанта його "співпраці" з глобальним фінансовим капіталом. Особливу увагу слід звернути на стрижневу тенденцію віртуалізаціїсвітового фінансового ринку й відповідну прискорену втрату зв'язку між зростанням провідних індикаторів економічної кон'юнктури (агрегованих фондових індексів) із реальною динамікою виробництва благ і послуг. Віртуалізація проявляє себе через стрімке абсолютне та відносне збільшення маси фіктивно-спекулятивного капіталу, не забезпеченого товарною масою чи золотовалютними резервами, що вільно мігрує світом і стає одним із найважливіших факторів внутрішньої циклічності національних економік. За оцінками Банку міжнародних розрахунків, у 2008 р. річний сукупний обіг такого капіталу наблизився до відмітки у 1,14 квадрильйони доларів США, перевищивши майже у 20 разів обсяг валового глобального продукту світу1.
Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів є:
а) збільшення кількості країн — членів іноземного інвестування. До традиційних міжнародних інвесторів, наведених у табл. 1.8.2, додались Південна Корея, Тайвань, Китай та ін. Частка країн Східної Європи та колишнього СРСР в русі іноземних інвестицій невелика. Так, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій Чехословаччи-ни, Угорщини, Польщі та СРСР в кінці 1990 р. становив 4,85 млрд
дол. США (1,5—2 %), в той час як лише Японія в цьому ж році вивозила 48,0 млрд дол.;
б) розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними
мотивами для них є отримання доступу до найновіших технологій,
наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоніст
ських бар'єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону
довкілля тощо;
в) зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції
капіталу останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіта
лу. Держава сама стає інвестором за кордоном, підтримує і стиму
лює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжна
родні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх
інвесторів за кордоном. Посилюється міграція приватного капіта
лу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають порт
фельні інвестиції;
г) зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства.
Якщо до Другої світової війни більша частина експортних капі
талів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні
близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни.
Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих
країнах, що вимагає вкладання великих капіталів, а також розпа
дом колоніальної системи та боротьбою молодих держав за свою
економічну незалежність;
д) активне використання кредитних відносин між поетсоціалі-
стичними і слаборозвиненими країнами. Причому, з одного боку,
постсоціалістичні країни стали кредиторами слаборозвинутих країн,
а з іншого боку, — позиковцями країн Заходу. В останні роки
екссоціалістичні країни почали заохочувати прямі іноземні інвес
тиції на власних територіях.
Для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки країни використовують різні методи, серед яких:
• позикові стимули — встановлення прямих позикових пільг
або зниження податку тощо;
• фінансові методи — надання кредитів, субсидій, позик;
• нефінансові методи — надання інформаційної допомоги, допо
мога в управлінні, створення спеціальних економічних зон тощо;
є) велика роль транснаціональних банків (ТНБ) і транснаціональних корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.
Транснаціональні банки — це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових послуг. їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського життя,
про що свідчать такі дані: зовнішні активи банків США становлять 430 млрд дол., Японії — 101 млрд дол., Німеччини — 62 млрд дол. США [13, с. 123]. Цікавою є статистика діяльності найбільших банків світу [13, с. 124].
Найбільші банки має Японія, а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу.
Транснаціональні корпорації — це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності. Єдиного визначення ТНК немає. Найавторитетнішим є трактування ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), яка визначає ТНК як компанії приватної, державної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах.
